Новелі притаманна не властива Стефаникові манера розповіді – "трьома голосами". Автор повідомляє читачеві новину і про бідування батька за два роки до події, після чого непомітно "передає" слово селові. Голос автора ніби зливається з голосом села і сусідів, що без "підказки" й не розпізнаєш власника його. Такою "підказкою" є авторські ремарки-уточнення: "А тепер усе село про нього заговорило". Отже, про те, коли, як і чого зародився страшний задум батька, розповідає село, а не автор. Та далекі люди (село) не могли заглянути в душу нещасного батька, оскільки до злочину ніхто його життям не цікавився. Такі деталі могли знати тільки близькі люди, свідки Грицевих страждань. Ними були сусіди. "Через кілька день Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони оповідали, що він дуже журився". Далі вже детальна розповідь сусідів про той зловісний вечір, коли Гриць утопив у річці свою меншу дочку. Кожен із голосів виділений у новелі графічно: автор ("У селі сталася новина…"), село ("То прийшов він вечером додому та й застав дівчата на печі"), сусіди ("Одного вечера прийшов Гриць до хати…"). Така форма викладу дала можливість Стефанику відтворити психологічне в тісному зв'язку з епічним.