Гуцало Євген — Лось

Оповідання – невеликий прозовий твір, у якому зображено переважно один епізод із життя одного або кількох персонажів. Твір "Лось" має всі ознаки оповідання: невеликий обсяг; зображено одину подію – трагічний випадок з лосем; події відбуваються протягом короткого часу; невелика кількість дійових осіб: лось, дядько Шпичак, хлопці-брати; твір написаний прозовою мовою.

"Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд із дітьми. …Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага,— мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання". Про негативне ставлення автора до Шпичака свідчить опис його обличчя, яке було схоже на підпалок, і "бралося то темними, то світлими спалахами".

Слова, які передають тривогу лося: "тривога в крові", "неясний страх", "знову захвилювався, знову насторожився". Але є одна художня деталь, яка підсилює відчуття біди. Це шум старої гіляки, про який згадується кілька разів: "Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур.", "…над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки...

У третьому абзаці використано такі кольори і відтінки: "синюватий іній", "опинився серед примарно-млявого світла". На початку твору сині і темні кольори, сутінки створюють таємничий, дещо насторожений, сповнений острахом, зимовий настрій (події починаються темного зимового ранку).

У творі зображено кінець зими. Це підтверджують рядки про те, що хлопці "…вирішили подивитись на річку, чи тріщить на ній лід, чи скоро рушить."

"Коли пролунав постріл, то лось…" кинувся щосили бігти до лісу. Хлопчики відразу зрозуміли, що хтось стріляє у тварину. Тут вони озирнулися і побачили свого рідного дядька Шпичака. Він намірився вистрелити ще раз, бо лось досі виднівся між деревами. Хлопці чимдуж кинулись до дядька і навперебій кричали, щоб перестав стріляти. Дядько відволікся, а лось тим часом втік. Діти розповіли, що лось із заповідника і стріляти у нього не можна. Та ці слова не подіяли на жорстокого дядька...

Лось був сильно наляканий. Він найбільше боявся, що не вибереться на берег і потоне. Читаючи рядки про розпач лося, читач співчуває тварині і надіється, що хлопчикам вдасться допомогти йому.

Найбільше мені запам'ятався опис улюбленої галявини лося. "Поляна ця, подзьобана струхлявілими пеньками, викружилася край осичняка, трохи на згірку. Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, і хутко тут виганялась така висока трава, що в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини. Тепер поляна пустельна, як і все навколо; лось застиг нерухомо, втупившись круглими очима в стіну лісу попереду себе,— якраз туди, звідки завжди сходить сонце. Помалу лось заспокоювався...

Опинившись у річці, "лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу". Кожен новий ривок не допомагав. Він "ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком". Одна нога вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась. Лось розумів, що йому не вирватись. Тоді він згадав схоже відчуття: якось восени його переслідувала вовча зграя. Та той страх не був таким сильним, як тепер у річці, бо течія була невблаганна...

1. Відчуття дивної тривоги.

2. На улюбленій галявині.

3. Лось прийшов до річки і провалився під кригу.

4. Боротьба за життя і згадка про вовчу зграю.

5. Два хлопчики-підберезники.

6. Вдалий порятунок.

7. Раптовий постріл.

8. Радість і настороженість дядька Шпичака.

9. Вражені діти і розлючений Шпичак.

10. Брати їдуть геть, а дядько думає, як замести сліди.