Найбільше мені запам'ятався опис улюбленої галявини лося. "Поляна ця, подзьобана струхлявілими пеньками, викружилася край осичняка, трохи на згірку. Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, і хутко тут виганялась така висока трава, що в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини. Тепер поляна пустельна, як і все навколо; лось застиг нерухомо, втупившись круглими очима в стіну лісу попереду себе,— якраз туди, звідки завжди сходить сонце. Помалу лось заспокоювався. Так стояв, а навкруги, розвидняючись, світліло, виразніше малювались осики, повітря між ними глибшало й прозорішало, і тиша з настороженої й сліпої ставала спокійна й осмислена, в ній уже не чулось того страху, що донедавна. Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче аж полегшав, ще більше пострункішав, і в очах появився золотавий сплеск, який надав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць. Ще трохи постоявши, побачив біло-рожевий диск, який спливав на пустелі зимового чистого неба,— і гойднув розлогими рогами,— так, наче вітав його.". Цей пейзаж показує створює емоційний фон, на якому розгортається дія. Переляканий лось, побачивши знову красу своєї галявини, заспокоюється, а зустрівши схід сонця – вітає небесне світило. Галявина і лось виявляються нероздільними, сприймаються як єдине ціле. Тому можна сказати, що пейзажі в оповіданні не лише зображують місце, де відбуваються події, а й підкреслюють душевний стан героя, відтіняють ту чи іншу особливість його характеру за допомогою відтворення співзвучних або контрастних картин природи.