Грінченко Борис — Каторжна

На жаль, для всіх вона так і залишилася каторжною. Ніхто не плакав на її похоронах, лише маленька Санька.

Усі вони ставилися до дівчинки зневажливо, використовували її працю, ніколи не турбувалися про неї, називали не на ім'я, а завжди каторжною. Навіть батько дозволяв собі ображати дочку і не хотів знаходити з нею спільну мову.

В оповіданні "Каторжна" Б. Грінченко виявив себе як майстер психологічної прози, бо він не тільки зображує зовнішні дії та вчинки героїв, а й досліджує внутрішні спонукальні чинники, що зумовлюють поведінку персонажів. Борис Грінченко аналізує психічний стан головної героїні, досліджуючи причини її вчинків. В оповідання є ознаки екзистенціалізму: самотність, страждання і відчай переповнюють життя героїні; оточення нав'язує їй свою волю, свою мораль; і особистість мусить протидіяти.

Життя в злобі, нелюбові призводить до злочину; людина не може жити без любові та добра; байдужість до страждань інших – таке ж зло; багато в житті людини залежить не тільки від оточення, а й від неї самої; утвердження прагнення людини до любові, добра.

Твір виявляє різноманітні проблеми життя в соціологічному, психологічному й етичному аспектах. Автор, зокрема, порушує такі проблеми: сирітство, батьки і діти, мораль суспільства, жорстокість людей, нещасне дитинство, людська байдужість, кохання і зрада. У цьому оповіданні відтворений духовний світ сироти, яка у сім'ї, замість любові, тепла та опіки, зазнала тяжких знущань. Не знала спокою її зранена тендітна дитяча душа серед чужих людей, не знаходила розуміння й у батька...

Моделюючи образ Докії, Борис Грінченко використовує портрет головної героїні ("ця маленька, семи років, дівчинка й разу не глянула на неї по-людському, а все з-під лоба", "був у неї завсігди вовчий погляд. Та й не самий погляд!"), вчинки ("Хоч ти її вбий, од неї слова не почуєш і ніколи не заплаче,— найгірше, що й не заплаче ніколи!", "От так же вона й на вулиці. З неї почнуть сміятися: — А за що тебе мачуха за волосся з двору в хату тягла? А вона зараз кулаком! І зла ж вона була, на всіх зла!..

Докія була схожа на свою покійну матір: мовчки зносила образи, була покірною. Матір часто плакала, але Докія навіть свої сльози приховувала від інших. На характер дівчинки впливало ставлення батька, який часто пив. Мачуха часто сварила Докію, била, налаштовувала своїх дітей проти неї. Сільські діти теж знущалися над дівчинкою, сміялися з неї. Докія ніде не знаходила розуміння, підтримки, не мала друзів. Жорстокий вчинок мачухи, коли та зрубала калину, ще більше призвів до замкнутості дівчинки.

Найбільшою прикрістю було те, що мачуха зрубала кущ калини, до якого Докія часто приходила поплакати і пожалітися. Калина була її єдиною відрадою, місцем, де дівчинка могла не приховувати свої емоції.