Твір виявляє різноманітні проблеми життя в соціологічному, психологічному й етичному аспектах. Автор, зокрема, порушує такі проблеми: сирітство, батьки і діти, мораль суспільства, жорстокість людей, нещасне дитинство, людська байдужість, кохання і зрада. У цьому оповіданні відтворений духовний світ сироти, яка у сім'ї, замість любові, тепла та опіки, зазнала тяжких знущань. Не знала спокою її зранена тендітна дитяча душа серед чужих людей, не знаходила розуміння й у батька. Автор захищає право маленької людини любити і бути любимою. Самотність дівчинки скрашують короткі розмови з рідним її душі кущем червоної калини. Мачуха та батько перетворили Докію на попихачку, тим самим позбавили її права на почуття. Тому й односельці сприймають сирітку як "каторжну". Добра і відкрита раніше, дівчинка замикається у собі, весь час мовчить, мов німа, й слова не промовить за цілісінький день. У такий спосіб вона намагається захистити себе і свій внутрішній світ від жорстоких, безсердечних людей, що оточують її. Письменник ретельно простежує поступове нівелювання дитини сім'єю та суспільством: добрі прагнення, почуття дівчини було вбито жорстоким і несправедливим ставленням до неї. Докія стала "каторжною", бо в її душі стільки гіркого, образливого, що все це пролилося гнівом до людей.