Васильченко Степан — В бур'янах (Дитинство Шевченка)

"За широкими морями, за лісами дрімучими ще й за горами кам'яними в не нашій, далекій стороні був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити — заказано, ходили німі...".

Автор використовує такий зачин, щоб підкреслити давність подій і показати красу нашого краю, який, однак, був поневолений.

У ранньому дитинстві у Тараса виявилися такі риси характеру: терплячість (сестра могла на весь день забути про нього, поки гралася з подругами, а він терпів голод, спеку, самотність), спостережливість (Тарас спостерігав за природою, людьми, слухав розповіді дорослих, запам'ятовував пісні), волелюбність (ходив по всьому селу, любив мандрувати, ніколи не сидів дома; коли з'явилася мачуха, а тато помер, вирішив не терпіти знущань, покинув дім і попросився до дяка).

Ця розповідь Тараса свідчить про його непересічну і багату творчу уяву.

"…а ти, Тарасе, куди хочеш — скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу... А бур'яни несходимі! Залізе — до вечора не вибереться... І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається. Вийде із бур'янів на поле, як Кармелюк із лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмарка з золотими крайками закриває його своїми червоними полами. І здається малому, що там — край світу...

"Аж ось заляскало щось палицею у двері, аж мати кинулась і застогнала: "Кождий день стукає, а ніяк не звикну". Калатає, аж в ушах лящить, кричить: — Григор — на тік молотить, Катря — до пані прясти (мати — теж Катря). Зараз, бо світає!

Панський десятник.

— Сьогодні у мене свято — сина бог послав, не можу кинути породіллю з малими дітьми в хаті, — одгукується з хати Григор.

— Не моє діло, панові будеш казати. Ну, швидко, а то прогул писатиму...

Насправді Тарас не бачив цих стовпів. Це була його багата фантазія, бо хлопець завжди відрізнявся оригінальністю думок.

Дитинство Тараса не можна назвати щасливим, і на це є багато причин. Тарас і його батьки були кріпаками, їхнє життя було важким і бідним. Хлопчик рано втратив маму, а незабаром і батька. Йому довелося жити у дяка, виконувати різну важку роботу, щоб мати можливість вчитися. він мусив терпіти часом голод, злидні, його називали ледащом. Здавалось би, його мрія стати малярем уже почала здійснюватися, та коли він пішов до панського управителя по дозвіл, його забрали помічником на кухню.

Поки батько й мати були на панщині, Катря мусила доглядати Тараса. Вона сповивала, колихала, пісень співала, але сама була ще дитиною, тому їй хотілося пограти з подругами. Тому вона садила малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці, граючи в дуки. Катря не завжди була уважна з Тарасом, але її не можна звинувачувати, бо вона сама була дитиною.

Мати називала Тараса волоцюгою, бо він ніколи не сидів у хаті, а ходив селом, інколи заходив навіть далі. Хлопчик приходив до хати лише поїсти. Тут слово волоцюга вживається не в прямому значенні (Бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місце перебування; бродяга, пройдисвіт), а в жартівливому значенні. Так кажуть про того, хто певний час був відсутній дома. Тому синонімами можуть бути мандрівник, подорожанин...

До нього збиралися люди послухати про святих мучеників (у діда була книга, він був письменний) та поговорити про життя, згадати Запорозьку Січ та Гайдамаччину.