Гончар Олесь — Залізний острів

Вони самотні на цьому залізному острові, як перші люди – Адам і Єва. Таке враження підсилюється порівнянням їх з останніми дітьми землі, із сиротами людства.

Крейсер залишили в морі, щоб тренуватися стріляти по ньому з неба. Крім того, він нагадував людям про війну.

"В усьому вона ставила його вище за себе, в його вмінні, в роботі, в здібностях…". Високою поезією пройнята картина, коли Тоня, переходячи затоку, йде до Віталика. " Через лимани, затоки, через усе Чорне море до тебе брела! — беззвучно сміялася Тоня". І всі добрі сили, природа сприяють Тому. "Тоня бреде, вони (водорості) самі розхиляються перед нею, наче дають їй дорогу, наче знають, куди Тоня спішить")

Автор утверджує красу і силу кохання; відповідальність за долю інших, світу в цілому; неприродність військових змагань як загрозу миру й життю тощо.

Юні герої не здаються, вони надіються знайти вихід, дати про себе якусь вістку на землю: "Треба шукати виходу. Будь-що знайти вихід. Треба боротись. Боротись – цього вчила його мати, вчили в школі, це чув він безліч разів, про це стільки читав…".

Новелу "Залізний острів" у романі О. Гончара "Тронка" називають твором-засторогою, адже гуманістичні цінності, та й саме Життя людини часто опиняється під загрозою цивілізаційних процесів. І як важливо при цьому зберегти здатність сучасної людини до захисту свого єства, своїх почуттів. Закохані через свою легковажність опиняються на військовому кораблі, який служить полігоном для нічних бомбардувань. Їхній човен відв'язався, і вони не можуть повернутися. Але герої не впадають у відчай, вони прагнуть знайти порятунок, не втрачають своєї людської гідності, своїх почуттів.

Діти найбільше любили Тоню, бо вона виділялася своїми вигадками і веселим голосом. Хоч вона нікому не потурала, діти линули до неї. Дівчині вистачало енергії і на танці, і на співи, і на різні ігрища. Тоня розповідала їм про різні трави та про комах, про муравок та степових птахів. Навіть "Дошка юних забудьків", куди Тоня чіпляла загублені дітьми речі, не впливала на цю прихильність дітей до неї.

Віталик був радистом у радгоспі, йому доручили весь радіовузол. Поки не був радистом, то радіохуліганив, міг через ефір розшукати Тоню в степу, покликати. Тоня і Віталик були закохані, але дівчина в усьому ставила його вище за себе. У школі він вчився краще, ніж Тоня. Віталик вмів їздити мотоциклом, жив з мамою, яку звали Лукія. Раніше він побував на крейсері, де знайшов різні радіодрібнички. Віталик — розумний, цілеспрямований, чесний, чистий душею хлопець. Він закоханий у море й свої південні степи.

Віталика непокоїть почуття невиконаного обов'язку. Бо що ж він відповість на запитання: як жив? Яке добро зробив людям? "По суті, нічого ще не зроблено в житті, хіба що примус кому полагодив та керогаз, а всі ті будовані і незбудовані твої кораблі, вони всі попереду, вони помандрують в майбутнє вже без тебе…".

Контрастом зловісній силі виступає кохання Віталика й Тоні, що розквітає серед розкішної природи.