Дрозд Володимир — Білий кінь Шептало

Потрапивши на конюшню, Шептало всюди волів бути сам. Він ненавидів табун, гурт. Спершу бригадні коні глузували з того, далі звикли й самі почали обходити Шептала. Табун не міг прийняти його, бо він сам цього не хотів. Та й інші коні відрізнялися від Шептала, трималися гурту, не вважали себе кращими і розумнішими, дозволяли собі вибрики, за що отримували удари батогом.

Шептало часто виправдовує жорстокість Степана. Коневі це потрібно, щоб якось заспокоїти себе, щоб закрити очі на те, що він справді знаходиться в неволі. Виправдовуючи конюха, Шептало відходить від розуміння свого справжнього становища. Кінь і далі вважає себе не таким, як інші, а кращим, розумнішим, його відчуття власної винятковості призводять до зверхності та зневаги до інших, а вірність перетворюється на рабську покору та "винувату довірливість" до кривдника.

У тоталітарному суспільстві людина не може сама визначити свою долю. Вона виявляється беззахисною перед жорстокою системою, хоча й намагається опиратися, тікати на волю, щоб відчути свою силу, красу, снагу. Але вона – самотня у своїй боротьбі, мізерна проти величезної, потужної сили, яке керує нею, її життям...

В оповіданні В. Дрозда кінь викликає більше симпатій, бо читач бачить все його очима, співчуває героєві, розуміє, що він став заручником системи. Люди у творі (Степан, підпасок) не викликають симпатій, бо читач не знає їхніх внутрішніх переживань, думок, бачить лиш зовнішнє – жорстоку поведінку і відсутність бажання зрозуміти тварин.

Шептало все більше переконує себе в тому, що до всього треба звикати, говорить, що супроти вітру не побіжиш, і краще прикидатися скореним, а вільним бути лише в душі.

Шептало повернувся в конюшню, бо після купання у річці почав згадувати конюха, знову його виправдовував. Насправді, кінь уже настільки був втягнутий у життя на конюшні, що почав сумувати. Його свідомість настільки пристосувалася до існування в табуні, що він не міг навіть подумати про те, що можна втекти кудись далеко і вести вільне життя. Цей вибір повернутися є вимушеним, але Шептало навіть не може цього усвідомити. Кінь звик до свого життя в конюшні, лише в думках дозволяв собі бути інакшим...

На мою думку, Шептало був розумнішим за інших коней, але він не був таємним приятелем конюха, цього йому лише хотілося. Степан інколи міг вдарити коня, а Шептало намагався виправдати конюха. Щоб залишатися особливим, кінь тримався осторонь інших, старанно виконував свої обов'язки, навіть поведінкою старався показати, що розуміє конюха, що солідарний з ним. Шептало гадав, що внутрішньо він ще не підкорився, та насправді він уже злився із сірою масою, підкорився обставинам.

Роздуми Шептала – звичайний самообман, яким герой хоче заспокоїти себе. Він може думати про свою свободу, але ніколи не відчуває її по-справжньому. Втеча Шептала – єдиний випадок, коли він зміг відчути волю, незалежність від конюха, зміг насолодитися красою природи, мав можливість побачити, що він білий. Але Шептало повертається до гурту коней і втрачає можливість бути вільним.

Як кажуть правники, Шептало створює прецедент: людина, незадоволена умовами тоталітарного суспільства, бунтує. Такого влада допустити не могла. Усім відомі події у Новоросійську, коли була розстріляна мирна демонстрація робочих. Факти придушення спроб щось змінити у Радянському Союзі, на жаль, не поодинокі. Але бунт цей триває лише мить, бо держава має у своєму арсеналі дуже дієві методи впливу на непокірних. Врешті-решт вони спрацьовують: неординарна людина стає такою, як усі, або живе подвійним життям. Дуже мало залишається тих, хто здатний протистояти системі.

Цей раптовий протест стався несподівано, у той момент, коли Шептало усвідомив свою неволю, коли відчув справжній відчай. Втеча допомогла йому відчути волю, а купання в річці стало найкращими хвилинами в житті. Шептало побачив, що він дійсно білий, згадав, що таке свобода: "Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.".