Вінграновський Микола — Сіроманець

Коли Сіроманець майже вмирав від голоду, до нього прилетіли ворони. Тоді він прикинувся мертвим. Та коли ворон вискочив вовкові на спину, "вовчий хвіст порішив його одним махом... Вперше за багато днів вовк водночас поснідав, пообідав ще й повечеряв...".

Щоб врятуватися від переслідування, Сіроманець вирішив забратися геть від рідної місцевості. Він зайшов аж до лиману і зрозумів, що треба бігти в солоні степи, в солончаки, де хоч і немає лісів, але й мисливців не мусить бути.

На чужині Сіроманець потрапив на полігон. Хоч з харчами було слабувато, його ніхто там не шукав. Та сталася інша біда – від вибуху вовк оглух. Згодом повалили могутні сніги, через які Сіроманець голодував. Він охляв і часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав, збираючись з останніми силами, щоб виповзти на поверхню. Лапи його не носили, доводилося котитися з горба покотом. Ці фрагменти повісті викликають у читача співчуття і хвилювання за долю Сіроманця.

Довідавшись від вчительки, що в Одесі є відома клініка для людей з проблемами зору, Сашко вирішує вести туди вовка, надіючись, що йому там теж допоможуть. Це дуже великодушний і добрий вчинок, хоч хлопчик до кінця ще не розумів, що допомогти неможливо. Та Сіроманець для нього був справжнім другом, тому Сашко шукав спосіб допомогти. На мою думку, кожний справжній друг готовий на самопожертву заради друга

Якось Сашко зрозумів, що вовк сліпий. Хлопчик показав вовкові кольорові малюнки різних звірів у журналі, але Сіроманець дивився кудись у просторінь, в одну точку. Потім хлопчик підняв над головою яблуко, але вовк не дивився на нього. Сіроманець ліг на землю і тихо заскімлив.

Ця розповідь про смерть старого вовка викликає сумний настрій. Сіроманець сам приходить у село і йде до своїх ворогів – Чепіжного, Шевчука, Побігайла. Та їх немає вдома, і вовк йде помирати у степ. В останньому своєму маренні згадував Сіроманець свого маленького друга Сашка, і невпинно лунав в його вухах рідний голос: "А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже кінець з тобою?.."

Повість починається епізодом, який описує прихід осені та поведінку старого вовка – він умивається лапою та співає.

Сашко сміливий (не боїться вовка, вночі сам йде у кузню, сам відправляється з вовком у Одесу), справедливий (постійно пояснює всім, що вовк нічого не винен Чепіжному), кмітливий (зумів придумати, як пробратися у кузню), дружелюбний (дружить з Галею), мрійник (планує заробляти на прожиття і харчі для вовка на тракторі, хоче стати лісником), наполегливий (вирішує вести вовка до Одеси і здійснює свій план), спостережливий (виявляє, що Сіроманець сліпий).