Вінграновський Микола — Сіроманець

У цей час Сашко відчував страх (боявся, щоб мама з татом не побачили, що він пішов), розчарування (побачив замок і зрозумів, що не відкриє його) невизначеність (не знав, як забратися в кузню), співчуття, жаль і любов до вовка.

У яру нічого не росло – боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода (персоніфікація, весняна вода — епітет) і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.

У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші ситіші місця (епітет)...

На мою думку, Сашко добре вчинив, що звільнив вовка. На його місці я вчинив би так само, адже вовк не становив для нікого загрози. Якби він хотів знищити Чепіжного, то зробив би це ще у лісі, та й у селі вовк не вбив жодної тварини.

Те, що тварини справді відчувають добрих і лихих людей, яскраво виявляється у поведінці Сіроманця. Вовк не любить Василя Чепіжного, бо це підла і брехлива людина, а з Сашком та Андрійком у Сіроманця гарні відносини, адже ці діти добрі і стають на його захист.

Про те, що Василь Чепіжний недобра людина свідчать його слова, звернені до Сіроманця: "Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!".

"Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться". Частину цього прислів'я у повісті промовляє Василь Чепіжний. На мою думку, так не можна сказати про Сіроманця, адже вовк покинув військових, бо хотів повернутися в рідний ліс, хотів побачити Сашка, про якого не забував.

"Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Все своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з предсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця. Його проклинали конюхи і пастухи. Коли ж нічого було їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости. — Не здохнете!..

Я на боці Сашка і Сіроманця, адже вовк не чинив ніякої кривди для села, його мешканців і тварин. Крім того, Сіроманець був уже старим і сліпим, тому Чепіжному не варто було переслідувати його, а дозволити спокійно дожити до смерті.

Сашко захищає Сіроманця, говорячи батькам: "Так він живий, мамо, і йому треба жити. А потім, на те він і вовк: не буде ж він їсти манну кашу, як я. І ніхто не пече йому і не варить.".

Вовк вирішив жити подалі від лісів, щоб уникнути мисливців. Сіроманець вибрав собі за притулок полігон: "Далеко в піщаних неродючих степах він надибав на полігон і наче знав – відчував, що тут йому буде спокій".