На чужині Сіроманець потрапив на полігон. Хоч з харчами було слабувато, його ніхто там не шукав. Та сталася інша біда – від вибуху вовк оглух. Згодом повалили могутні сніги, через які Сіроманець голодував. Він охляв і часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав, збираючись з останніми силами, щоб виповзти на поверхню. Лапи його не носили, доводилося котитися з горба покотом. Ці фрагменти повісті викликають у читача співчуття і хвилювання за долю Сіроманця.