Маланюк Євген — Знаю — медом сонця...

Називаючи Батьківщину "антично-ясною", поет мав на увазі благотворний пилив на неї еллінського світу. Для нього Україна була здавен невід'ємною частиною чорноморського та середземноморського природного і духовного середовища, безпосередньо причетною до античної культури.

Твір має яскраво виражений автобіографічний характер. Тому ліричний геройі автор твору сприймаються як одна особа. Поезія передає емоції, настрої й почуття людини, яка залишила Батьківщину — Україну, але ні на мить не забула про неї. Ліричний герой твору переживає болюче почуття вимушеної розлуки, про що пише так зворушливо:

А мені ти — фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар —

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим — даремний дар!..

Степу, богині Лади. Образ степу проходить через усю творчість Є. Маланюка. Як зазначає літературознавець Л. Куценко, "...степ у поета — це та призма, крізь яку він бачить увесь спектр буття України". Степ — "символ прокляття України", антонім до волі, "дикий степ, який поглинає творчу енергію людини", "як поле бою, де здобувалася багатовікова звитяга українського народу". У поезії Є. Маланюк образ степу розглядає через призму історіософського дискурсу...