Анна Ахматова

Анна Ахматова — поетеса великої сили духу. її суто жіноча поезія вільна від мелодраматичних сліз, заломлених рук, несправжніх почуттів. З роками чиста любовна лірика переростає у твори громадянського звучання, а тема пам'яті стає для творчості Анни Ахматової основною.

Олександра Пушкіна поетеса вважала своїм головним учителем у житті і творчості. До Царського Села її привезли вчитися чотирнадцятилітньою дівчинкою, а з Петербургом — Ленінградом пов'язане все її подальше життя.

У цьому творі Анна Ахматова говорить, що все має свій кінець: може проіржавіти золото, зітліти сталь і розкришитися мармур, але на землі найміцнішою є людська печаль і найдовговічнішим — Слово. Слово може зберегти пам'ять про людину, про її тривоги, мрії, болі. Слово — це те, що не вмирає.