Михайло Лермонтов

Пушкін усеосяжний. Здасться, немає в житті нічого такого, про що він не подумав і не написав би.

Лермонтов переважно (не забудьмо при цьому, що він прожив на десять років менше Пушкіна і загинув зовсім юним) поет однієї теми. Про що б він не писав, поет думає про волю людської особистості, про самотність передової людини у ворожому світі. Трагедія самотності розкривається і через уособлення природи ("Утес", "Тучи", "На севере диком", "Дубовый листок" і ін...

Безумовно. Він як ніхто відбив свій час, епоху 30-х років, похмурий після-декабристський період, коли трощилися ілюзії, не виправдувалися надії, і туга, зневіра, безвір'я опанували умами та серцями навіть кращих, передових людей.

Поет показав, що його покоління не відає "ні любові, ні дружби славної", не може знайти застосування своїм силам, знанням...

М. Лєрмонтов зробив переклад вірша Й. В. Ґете "Нічна пісня подорожнього"і назвав його "Із Ґете" ("Гірські вершини").