Цінність мистецтва слова утверджується через особу сліпого співця Демодока. Гомер наче змалював співця Демодока з самого себе. Демодок наділений божественним даром пісні й розповідає у своїх піснях про життя людей та богів. Його пісні викликають в Одіссея сльози:
"Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю
Танув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця…"
Одіссей високо цінує мистецтво Демодока:
"До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:
"Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, —
"Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,
Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,
Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,
Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це...".