Елеонор Портер — Поліанна

Спершу Полліанна вважала, що її ноги переламані, і краще мати поламані ноги, як містер Пендлтон, ніж бути все життя інвалідом, як місіс Сноу. Бо люди зі зламаними ногами одужують, а інваліди — ні. Дівчинка раділа, бо відколи потрапила в аварію, багато разів чула від тітки слово "люба"...

Дівчинка дуже щаслива, що у неї буде близька людина. Вона з нетерпінням очікує зустрічі і говорить Ненсі, що тітка для неї дуже важлива. Про неї Полліанні колись розповів батько і сказав, що тітка живе в чудовому великому будинку на пагорбі. Дівчинка раділа, коли дізналася, що тітка багата, бо ніколи не мала багатих знайомих. Полліанна уявляла, що в будинку тітки багато килимів, а в неділю тітка їсть морозиво.

Дівчинка була вражена, коли побачила голі стіни, голу підлогу і голі вікна своєї кімнати. Залишившись на самоті, вона заплакала. Та згодом Полліанна все одно знайшла багато переваг у своїй кімнаті і заспокоїлась.

Полліанна сподобалася Ненсі, куховарка була в захваті від самої новини, що в будинку на пагорбі житиме дівчинка. Ненсі розчулили розповіді дівчинки про її важке життя, втрату батьків. Крім того, Ненсі зрозуміла, що Полліанні буде важко жити зі строгою тіткою, тому куховарка жаліла і співчувала дівчинці.

Дівчинка втратила і маму, і батька. Це для неї надто важко, але вона впевнена, що вони на небі. Її внутрішній стан призвів до того, що вона любить усіх, хто її оточує. Дівчинка до всіх приязно ставиться, радіє новим знайомствам, вдячна за будь-яку допомогу. Вона радіє найпростішим речам і вчить цього інших.

Батько Полліанни знайшов у Біблії близько 800 текстів, які починалися словами, що закликали радіти. Чоловік вирішив застосувати це до свого життя. Тож коли замість омріяної ляльки Полліанні прийшли від місіонерської допомоги милиці, тато навчив дочку гри в радість. Він сказав, що треба радіти, що милиці їм непотрібні. Почувши про цю гру, Ненсі не зовсім зрозуміла її правила, але вирішила грати у неї з Полліанною, бо відчувала відповідальність за дівчинку, полюбила її усім серцем і хотіла захистити від суворої тітки.

"Ходити до школи — це теж жити".

Лікар Чилтон відправив Полліанну до свого колеги, який поставив її на ноги.

Дівчинка уявляла кімнату з фіранками, килимами й картинами. Та голі стіни, підлога й вікна у кімнаті на горищі прикро вразили дівчинку, тому коли тітка пішла, Полліанна заплакала. У такому стані її побачила Ненсі, яка прийшла на горище через кілька хвилин. Та дуже швидко дівчинка знайшла переваги навіть у цієї кімнати. Полліанна раділа, що тут нема люстра, бо не доведеться дивитися на своє ластовиння. Вона раділа гарному краєвиду, бо бачила церкву, річку, дерева й будинки. Ненсі ледь стримувала сльози, бо їй було жаль дівчинки і вона розуміла, що Полліанна "просто янгол, що спустився з неба".

У цьому розділі (28 розділ) порушено проблеми розлучення (місіс Пейсон); депресії, життя людини з інвалідністю (місіс Бентон, місіс Сноу), втрата найближчої людини, самотність (місіс Бентон); бідності (місіс Пейсон).