Дівчинка уявляла кімнату з фіранками, килимами й картинами. Та голі стіни, підлога й вікна у кімнаті на горищі прикро вразили дівчинку, тому коли тітка пішла, Полліанна заплакала. У такому стані її побачила Ненсі, яка прийшла на горище через кілька хвилин. Та дуже швидко дівчинка знайшла переваги навіть у цієї кімнати. Полліанна раділа, що тут нема люстра, бо не доведеться дивитися на своє ластовиння. Вона раділа гарному краєвиду, бо бачила церкву, річку, дерева й будинки. Ненсі ледь стримувала сльози, бо їй було жаль дівчинки і вона розуміла, що Полліанна "просто янгол, що спустився з неба".