Джон Майкл Грін — Провина зірок

Дівчина розмірковувала над пірамідою потреб Маслоу, який вважав, що спершу слід задовольнити одні потреби, перш ніж з'являться інші. Наприклад, спершу людина має задовольнити потребу в їжі й воді, потім перейти до наступної групи – до безпеки, потім до іншої, і так далі. Згідно з Маслоу, не задовольнивши фізіологічних потреб, людина не в змозі навіть думати про безпеку чи кохання, поминаючи вже "самореалізацію"...

Дівчина відчувала, що завдасть Гасу болю. Вона порівнювала себе з гранатою, тому хотіла заздалегідь мінімізувати жертви: триматися подалі від людей, читати книжки, міркувати, бути разом з батьками, бо не зачепити їх у неї не вийде. Їй вже не треба виходити з депресії, але вона не може бути звичайним підлітком, бо вона – граната. Батьки не могли залишити доньку з такими думками, і тато сказав їй: "Ти не граната. Думка, що ти можеш померти, для нас нестерпна. Але радість, яку ти нам приносиш, набагато більша від смутку, якого завдає нам твоя хвороба".

Батьки обох героїв піклувалися про своїх хворих дітей, намагалися робити все можливе, підтримували і розуміли. Матір Гейзел, за порадою лікаря, записала дівчину на щотижневі засідання групи підтримки, де учасниками були хворі на рак. Дівчині не подобалися зібрання, але так вона якось і познайомилася з Огастасом. У домівці хлопця скрізь були вивішені повчання, які звалися "підбадьореннями": "Домівка там, де серце", "Без болю як пізнати радість?"...

У романі "Провина зірок" центральною проблемою є проблема життя і смерті або життя на межі смерті, які супроводжують людину й людство упродовж їхнього буття. У зображенні цієї проблеми письменник уникнув як пафосного оптимізму чи мелодраматизму, так і безнадійного песимізму. Його герої живуть. Недаремно ж вони згадують 55-й сонет Шекспіра, в якому невідворотній смерті протиставлено ідею безсмертя: ".....

Роман можна назвати зашифрованим посланням усьому світу "здорових і дорослих". Герої не просто переживають і люблять, вони абсолютно не по-дитячому розмірковують, критично осмислюють чужий їм навколишній світ, намагаються зрозуміти, що відбувається навколо. Вони живуть набагато повніше та яскравіше за здорових людей. І саме ця обставина робить роман Джона Ґріна таким привабливим і незабутнім...

В епізоді з першим поцілунком межова ситуація героїв роману символічно накладається на межову ситуацію Анни Франк. Адже якщо Анну прирекла на загибель приналежність до єврейського народу, який переслідували нацисти, то й закоханих приречено на смерть безжальною хворобою. Та вони кидають виклик близькій загибелі: Анна – своїм щоденником, а Огастас і Гейзел – своїм поцілунком...

Функцію своєрідних повідомлень про внутрішній світ Огастаса та Гейзел виконують книжки, які вони читають. Так, улюблена книжка Огастаса – це роман "Ціна світанку", твір з великої серії бойовиків, герої якого хоч і отримують смертельні ушкодження, але ніколи, на відміну від живих людей, не гинуть. Вочевидь, Огастас ототожнює себе з такими супергероями і, не маючи можливості стати одним із них у житті, черпає з історій, які він читає, душевні сили для переживання власної хвороби...