Джон Майкл Грін — Провина зірок

Роман "Провина зірок" Дж. Ґрін присвятив Естер Ерл, дівчині з міста Квінсі (штат Массачусетс, США), яка була однією з перших "нердфайтерів" і придумала слоган цієї субкультури "Не забувай бути крутим". Естер була хвора на рак щитовидної залози й залежала від кисневого балона, як і Гейзел Грейс у "Провині зірок". Джон Ґрін спілкувався з дівчиною онлайн, приїздив до неї в гості. У віці 16-ти років Естер Ерл померла. "Я не міг би написати свій роман без її дружби", – зазначає письменник. Водночас він наголошує, що Грейс – це не Естер.

Гейзел, не зважаючи на хворобу, намагається жити повноцінним життям. Це характеризує її як сильну особистість, яка не хоче здаватися, намагається прожити кожен день з користю.

Назва роману – це алюзія на цитату із трагедії В. Шекспіра "Юлій Цезар": "Буває, що самі для себе долю Ми творимо. / Тут не в планетах річ, / А в нас самих, у наших звичках рабських". Обігруючи цей уривок у своєму творі, Джон Ґрін водночас і спростовує його, бо лише "зірки", тобто доля, злий фатум винні в тому, що відбувається з персонажами роману, вини підлітків у цьому немає.

Під час подорожі до Амстердама герої зупиняються в готелі "Філософ", у якому номери названо на честь відомих мислителів. Зокрема, Гейзел з матір'ю оселяються в номері "К'єркегор", а Огастас – у номері "Гайдеггер". Ці імена пов'язані з історією екзистенціалізму: Серен К'єркегор був предтечею, а Мартін Гайдеггер – одним із найпотужніших представників екзистенціалістської філософії...

Огастас Вотерс мріяв залишити після себе якийсь слід у житті, бо боявся забуття після смерті. Він вірив у вищі сили, тому говорив: "Вірю не в рай, де можна їздити на єдинорогах, грати на арфі й жити на хмарі, а вірю у Щось із великої літери "Щ". І завжди вірив". Улюблену фразу юнака можна пояснити так: життя з раком – це наче американські гірки, такі ж небезпечні, але для хлопця вони ведуть вгору – він помре і опиниться на небі.

Кохання Огастаса і Гейзел було коротким, але це не мало вирішального значення, бо їм пощастило пізнати справжні почуття. Вперше вони зустрілися у групі підтримки для хворих на рак. Гейзел відразу помітила, що Огастас дуже красивий і впевнений у собі. Хлопець теж визнав, що вона красива і чимось нагадує йому акторку з улюбленого фільму. Не зважаючи на юний вік, обоє були уже сформованими особистостями, мали свої смаки у літературі, кіно, хоч були хворі, але піклувалися про інших...

Гейзел – 16 років, Огастасу – 17. Обоє хворіють на рак. Вони познайомилися на щотижневих засіданнях групи підтримки для хворих. Огастас прийшов туди з другом на ім'я Айзек, і Гейзел відразу помітила, що на неї дивиться хлопець, якого вона раніше тут не бачила.

У тринадцять років у Гейзел виявили рак щитовидки на четвертій стадії. Метастази поширилися на легені, які почали наповнюватися рідиною. Дівчина потрапила в експериментальну групу, де лікували фаланксифором...

Сюжет роману розгортається навколо вигаданого письменника і його твору – книги "Царська неміч", яка дуже подобається Гейзел. У книзі письменник Петер Ван Гаутен розповідає про хвору на рак дівчинку Анну. Гейзел цей твір подобається своєю правдивістю, тож дівчина хоче дізнатися продовження, адже книга обривається на найцікавішому. Разом з Огастасом вони летять в Амстердам, щоб зустрітися з Ван Гаутеном...

Гейзел Ґрейс Ланкастер захворіла на рак у 13 років. Відтоді біль і страждання не покидають її. Батьки головної героїні витратили всі сімейні заощадження на лікування дочки. Однак продовження життя на лічені місяці – це єдине, чого вдалося домогтися лікарям. Гейзел встигла звикнутися зі своїм швидким відходом. Але думка про те, що батьки не зможуть перенести її смерті, змушує її по-справжньому страждати. Одна з небагатьох радощів у житті Гейзел – це книга нідерландського письменника...

Основна мета поїздки не була досягнута, адже зустріч з письменником виявилася жахливою. Спершу письменник відмовився зустрічатися з Гейзел і Гасом, але Лідавей примусила його прийняти відвідувачів. В кімнаті Гейзел помітила два великі сміттєві мішки, заповнені листами від шанувальників, які письменник не читав. Петер Ван Гаутен усіляко ухилявся від розповіді про подальшу долю персонажів його роману і навіть відрікся від нього...