Артур Конан Дойл — Пістрява стрічка

Про те, що дівчину охопив жах, свідчило те, що вона приїхала дуже схвильована, її обличчя було вкрите густою вуаллю. Жінка була змарніла, аж сіра. Їй було не більше тридцяти років, але у волоссі вже з'явилася сивина, і виглядала вона стомленою й виснаженою.

Ройлотт хотів заволодіти грошима, які сестри мали отримати після того, як вийдуть заміж. Сам чоловік уже розтринькав майже все своє майно, тому хотів нажитися за рахунок падчерок.

"…я, безперечно, певною мірою винен у смерті лікаря Грімсбі Ройлотта, але не можу сказати, щоб це лягло на моє сумління надто важким тягарем".

"Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її.", "Зненацька почувся новий звук – м'який і заспокійливий звук, наче десь із чайника, що кипить, виривався тонкий струмінь пари. Тієї ж миті Голмс схопився з ліжка, витер сірника й заходився люто шмагати лозиною по шнуру", " – Що вона вам тут казала? – люто загролав старий. – Але я чув, що крокуси обіцяють цвісти добре, — незворушно вів далі мій друг".

"Цього разу його увагу привернув батіжок, що висів у кутку ліжка. Він був складений удвоє і зав'язаний так, що утворювалася петля. – Що ви про це думаєте, Вотсоне? – Досить звичайний батіжок. Не розумію тільки, навіщо треба було робити на ньому петлю. – А це вже не зовсім звичайна річ, правда? Боже мій, скільки зла в цьому світі, і найгірше, коли злочини чинить розумна людина! Тепер я побачив достатньо, і, з вашого дозволу, міс Стоунер, ми пройдемося лужком…".

" – Я знав, що ми знайдемо цей отвір, ще до приїзду в Стоук-Моран. – Дорогий мій Голмсе, невже? – Так, знав. Пам'ятаєте, міс Стоунер сказала, що її сестра чула запах сигари, яку курив лікар Ройлотт. Це вказувало на те, що кімнати сполучено отвором, причому зовсім малим, бо інакше його помітив би слідчий під час огляду кімнати. Я зробив висновок, що тут має бути душник. – Але яка в цьому шкода? – Та зверніть увагу принаймні хоч на цікавий збіг у часі: зроблено душник, повішено шнур, і леді, яка спить у ліжку, помирає. Це вас не вражає? – Не бачу між цими речами жодного зв'язку."

"А незрозумілі деталі справи, про які мені дуже кортіло дізнатись, пояснив Шерлок Голмс, коли ми наступного дня поверталися додому… Я зробив ці висновки ще до того, як увійшов до кімнати лікаря. А коли оглянув його стілець, то зрозумів, що він має звичку ставати на нього, очевидно для того, щоб дістатися до душника. Сейф, блюдечко з молоком і батіжок з петлею остаточно розвіяли мої сумніви. Металеве клацання, яке чула міс Стоунер, було, очевидно, наслідком того, що лікар квапливо зачиняв дверцята сейфа, куди ховав змію".

Вотсон говорить про друга: "…Голмс, працюючи з любові до мистецтва, а не заради грошей, ніколи не брався за розслідування, якщо справа не обіцяла чогось надзвичайного, навіть фантастичного.", "Я чула про вас, містере Голмс, від місіс Фарінтош, якій ви стали в пригоді в гірку для неї годину…", "Так, так, пригадую той випадок з опаловою тіарою… Це було ще до нашого знайомства, Вотсоне. Можу вас запевнити, пані, що буду щасливий приділити вашій справі стільки ж уваги, скільки приділив справі вашої подруги".

У ту ніч була жахлива погода: завивав вітер, періщив дощ. Серед цього шуму пролунав пронизливий і переляканий крик Джулії. Коли Гелен бігла до кімнати сестри, то почула тихий посвист, який змінився якимось брязкітливим звуком, наче на підлогу впало щось металеве. Двері були прочинені, Гелен побачила сестру з пополотнілим від жаху обличчям. Джулія хиталася, мов п'яна, потім вона впала. Її руки і ноги виламувало в страшних судомах, тихим голосом вона скрикнула: "Боже мій, Гелен!.. Це – стрічка!....

На мою думку, він вирішив допомогти, бо Гелен була знайома з місіс Фарінтош, якій Шерлок недавно допоміг. Також сищика зацікавила загадкова смерть Джулії та дивакувата особистість Ройлотта, який водився з циганами. Крім того, Шерлок побачив синці на руці дівчини, і дізнався, що це робота вітчима. Тому сищик і вирішив допомогти.