У ту ніч була жахлива погода: завивав вітер, періщив дощ. Серед цього шуму пролунав пронизливий і переляканий крик Джулії. Коли Гелен бігла до кімнати сестри, то почула тихий посвист, який змінився якимось брязкітливим звуком, наче на підлогу впало щось металеве. Двері були прочинені, Гелен побачила сестру з пополотнілим від жаху обличчям. Джулія хиталася, мов п'яна, потім вона впала. Її руки і ноги виламувало в страшних судомах, тихим голосом вона скрикнула: "Боже мій, Гелен!.. Це – стрічка!.. Пістрява стрічка!". Вона хотіла сказати ще щось і показувала у бік лікаревої кімнати. Під час читання історії про смерть Джулії дивними видаються її слова про пістряву стрічку, намагання показати в бік лікаревої кімнати, дивні звуки, які чула Гелен, прямуючи до кімнати сестри.