Мольєр — Міщанин-шляхтич

Мольєр повинен був висміяти турків, які не сподобались королю, але глядачі і читачі комедії зрозуміли, що у ній висміюються не турки, а представники аристократії та буржуа, що прагнули здобути дворянський титул. Корисливість, брехливість, підступність і розрахунок – складові лицемірної моралі дворянства – стали об'єктом нищівної сатири Мольєра.

Глядачі і читачі розуміють, що у п'‎єсі "Міщанин-шляхтич" Мольєр з буржуа тільки посміявся, а справжнє вістря його сатири спрямоване проти аристократів, у зображенні яких він не пошкодував викривальних засобів. Журден, хоча й кумедний у своєму бажанні стати шляхтичем, але все ж таки кращий за Доранта й Дорімену, бо залишається щирим у своїх прагненнях, тоді як вони втратили будь-яке уявлення про честь і совість.

Комедія писалася на замовлення короля Людовика XIV, який, ображений турецьким послом, хотів, щоб Мольєр висміяв турецькі традиції та церемоніали. Драматург створив сцену посвячення в сан турецького мамамуші", яку схвалив король. Вона й стала поштовхом для створення п'єси і часткою її сюжету.)

Вся дія твору сконцентрована навколо образу головного героя комедії міщанина Журдена, що є художнім втіленням типу образу міщанина-багатія, який соромиться свого "ницого" походження і готовий на все, щоб зайняти місце серед дворян. Батьки Журдена і його дружини були крамарями, торговцями, "чесними міщанами з діда-прадіда", але пан Журден соромиться свого простого походження і має нестримне бажання стати дворянином. Репліки самого героя та його оточення є вдалими характеристиками цього персонажа...

Негативні герої – пан Журден (міщанин, багатий купець), маркіза Дорімена і граф Дорант (аристократи). Згідно із законами класицистичної комедії, негативним образам п'єси протистоять образи позитивні: пані Журден – утілення здорового глузду, Клеонт – уособлення честі й гідності, слуги Ков'єль і Ніколь – утілення народного гумору, розуму, спритності й винахідливості. У їхніх висловах і зауваженнях виражено й авторську позицію...

Журден – Клеонт

За принципом контрасту до образу головного героя створений образ Клеонта. Якщо пан Журден виведений автором як антигерой – він носій моральних вад, які слід затаврувати, то Клеонт є ідеальним позитивним героєм, який сприймається глядачем як взірець людської поведінки...

1. "Усі мені дорікають, що я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством. Від них маєш тільки повагу та шану. Далебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге графом чи маркізом".

2. "Я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір'ю не вчили мене різних наук у дитинстві".

3...

Головна повчальна думка комедії "Міщанин-шляхтич": людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності, вчитися, але ні перед ким не плазувати. Водночас автор утверджує право чесних і добрих людей на щастя.

Мольєр створив чудовий синтез трагедії і комедії шляхом перенесення високої моральної проблематики з трагедії до розважального жанру комедії. У комедії "Міщанин-шляхтич" порушується висока моральна проблематика, властива тогочасній трагедії...

Дорімена, як і Дорант, теж має фінансові проблеми і шукає багатого нареченого. Привабливий граф, який не шкодує грошей на подарунки для неї, начебто вигідний наречений. А кумедний дурник, що постійно потрапляє їй на очі, викликає в жінки лише здивування та сміх. Засліплена бажанням стати дружиною багатого графа, маркіза навіть під час обіду в будинку Журдена не розуміє, що Дорант тут також гість. Граф, користуючись довірливістю буржуа Журдена, хоче сам взяти шлюб з маркізою...

Образи Ніколь і Ков'єля протиставлені представникам дворянства — Доранту і Доримені а також недалекоглядному міщанству. Вони не мають освіти і грошей, але кмітливі від природи. Саме тому стають справжніми господарями ситуації. Саме вони впливають на долю своїх господарів і свою також. Мольєр зображує слуг із симпатією, з якою він ставився до представників народу. На прикладі слуг драматург поводить думку про те, що бездушне виконання обов'язку не є запорукою щастя.