Річард Бах — Чайка Джонатан Лівінгстон

Художній конфлікт повісті відбувається між сірою Зграєю і вигнанцем Джонатаном, а у третій частині твору – між Зграєю і сімома учнями Чайки Лівінгстона. Цей конфлікт розкривається через протиріччя батьки – діти, "низькі" турботи – прагнення до високого, невігластво – жага знань, злість – філософське розуміння доброти і любові...

Паралелі з біблійними оповідями про Ісуса Христа простежуються в ідеї вигнання тих, хто не схожий на інших; в обраності Джонатана, у його поверненні на землю після смерті; у дивах та стосунках Учителя і тих, хто відкритий для знань.

Чайки вважали, що Джонатан робить зовсім непотрібні зусилля, називали це "неподобним легкодумством", доводили, що він спаплюжив гідність і звичаї Народу Чайок... Для Чайок сенс життя полягав у тому, щоб їсти і лишатися живими, поки зможуть. Тому вони навіть не хотіли слухати Джонатана і сказали, що він їм більше не брат, а потім з поважним виглядом затулили собі вуха і повернулися до нього спинами.

Мені найбільше запам'ятався епізод, коли Флетчер показував фігури швидкісного польоту новим учням і через мале чаєня врізався у гранітну скелю. Джонатан сказав йому тоді: "Річ у тім, Флетчере, що ми намагаємося подолати свої межі поступово, помалу. Ми ще не навчилися літати крізь скелі, це ми пройдемо трохи згодом". Тоді ж у Зграї зчинився страшенний галас, бо всі побачили, що Флетчер, який не міг вижити при такому зіткненні, ворухнувся...

Автор розпочинає твір присвятою "Справжньому Джонатану-чайці, що живе у кожному з нас", що є звертанням не до однієї людини, а є узагальненою промовою до всього найкращого, що є в людині. Цим кожний із нас визначається як своєрідний образ досконалості та вчення, безперервного навчання протягом усього життя. Причому це навчання – не накопичення фактичних знань, а розвиток душевного благородства й любові до ближнього.