Автор розпочинає твір присвятою "Справжньому Джонатану-чайці, що живе у кожному з нас", що є звертанням не до однієї людини, а є узагальненою промовою до всього найкращого, що є в людині. Цим кожний із нас визначається як своєрідний образ досконалості та вчення, безперервного навчання протягом усього життя. Причому це навчання – не накопичення фактичних знань, а розвиток душевного благородства й любові до ближнього.