Михайло Булгаков — Майстер і Маргарита

Утвердження ідеї високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі.

Останні слова Ієшуа перед стратою — про те, що з усіх людських пороків найтяжчим він вважає боягузтво. Здавалося б, засуджений має на увазі Понтія Пілата. Адже це він, прославлений відважний воїн, злякався за свій стан і посаду, виправдовуючи себе тим, що на цьому місці він зможе зробити ще багато чого для Єршалаїма. І хоча пізніше Пілат виправить свій ганебний учинок, він не зможе змінити того, що сталося, і довго буде мучитися цим...

Композиція побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Епічна розповідь поєднується з ліричними відступами.

У Москві 30-х років був лише один заклад, де люди могли залишатися самими собою, — це клініка професора Стравинського, будинок для душевнохворих. Парадокс часу, але тільки тут Майстер міг почувати себе вільним.

Роман Майстра і роман про Майстра закінчуються однаково. Вирушаючи до царства спокою, Майстер і Маргарита дістають можливість побачити героя свого багатостраждального роману. Таким чином, не тільки рукописи не горять, але і герої по-справжньому цікавих творів можуть жити своїм власним життям. Близько двох тисяч років сидить Понтій Пілат зі своїм собакою на кам'янистому майданчику. Коли настає повний місяць, його мучить безсоння...

Свобода і насильство, стосунки митця і влади, сенс буття людини; духовна сутність світу, кохання, призначення людини, проблема вибору, деградація суспільства тощо.

Зображуючи Москву 30-х років, письменник дає зрозуміти читачу, що люди обплутані тут ланцюгами всіляких інструкцій, постанов і догм. Так, службовці Управління видовищ змушені співати в хорі, а літературні критики "говорять зовсім не те, що хочуть сказати". Усі вони — жителі "поганої квартири", відкіля незрозуміло як навічно зникають люди, а помешкання їх виявляються "запечатаними". Більшість з них з побоюванням озираються: "Нас хтось почує.....