Гарпер Лі — Убити пересмішника

Люди пішли з площі завдяки Джін. Коли діти зрозуміли, що кремезні чоловіки приїхали покарати Тома Робінсона, а Аттікус сидів та охороняв його, Джін побігла зі схованки до батька. Між чоловіками, від яких несло спиртним, перегаром і хлівом, Джін впізнала батька Уолтера Канінгема. Дівчинка почала говорити до чоловіка, розповідати про його сина, про те, як одного разу Уолтер снідав у неї вдома...

Допомагаючи містеру Канінгему, Аттікус давав своїм дітям приклад допомоги навіть тим, хто не може заплатити: "Сидячи у вітальні, вони довго і нудно розмовляли про ущемлення прав на успадкування, а прощаючись, Канінгем сказав батькові: — Не знаю, містер Фінч, коли я зможу з вами розрахуватися. — Хай це вас не турбує, Уолтер,— сказав Аттікус"...

Хоч дія твору розгортається в американському містечку в середині 1930-х рр., проблеми, порушені в романі, долають межі цього містечка: вони набувають загальнолюдського значення. Ці проблеми не застаріли й до сьогодні, бо і зараз люди борються з соціальною нерівністю, дискримінацією, несправедливістю. У творі привертають увагу відносини між батьками і дітьми, адже Аттікус виховує своїм прикладом чесних і порядних дітей. Книга захоплює мудрими думками, висловленими героями, навчає бути справедливим, любити усіх людей, розуміти проблеми інших, жити по совісті.

Канінгеми жили не в місті, вони були фермерами, яким відчутного удару завдала криза. Та ці люди ніколи нічого не брали безплатно – ні в церкві, ні в муніципалітеті. Вони обходилися тим, що мали, хоч мали небагато. Один з Канінгемів радився з Аттікусом про ущемлення прав на спадкування. Хоч цей чоловік не мав грошей, щоб розрахуватися, він привіз цілу гору хмизу, згодом приніс мішок горіхів, на Різдво – кошик гостролисту, а весною – мішок молодої ріпи...

Назва роману бере свій початок із прислів'я "Це гріх убити пересмішника" ("It's a sin to kill a mockingbird"). Уперше читач дізнається про це прислів'я, коли діти адвоката Фінча Аттікуса отримують на Різдво в подарунок рушниці, батько дозволяє стріляти тільки по бляшанках і забороняє – по сойках (пересмішниках). Цей птах, чарівний і беззахисний, який завжди співає, є легкою здобиччю для мисливця. Тобто в прислів'ї йдеться про те, що гріх шкодити добрим і беззахисним створінням...

На початку твору Джін і Джем живуть у злагоді, вони нерозлучні. Джін брала учать в усіх хлоп'ячих іграх, діти створили навколо себе свій особливий світ зі сховками, таємницями. Разом з Ділом вони збирають плітки про Страхолюда Редлі, намагаються виманити його з будинку. Дещо віддалила брата і сестру школа, адже там сестрі було заборонено згадувати про їхні домашні ігри та бігати за Джемом. Вдома після школи все було, як раніше...

Чорношкірі до останнього не покидали судове приміщення і тільки коли адвокат виходив, вони шанобливо піднялися. Зранку після суду Аттікус отримав від Томового батька курча на сніданок. Інші чорношкірі на знак вдячності принесли адвокату продукти: шматки свинини, помідори, боби, виноград. Чорношкірі з повагою ставилися до дітей Аттікуса: прийняли їх у своїй церкві, а в суді поступилися дітям місцями.