Канінгеми жили не в місті, вони були фермерами, яким відчутного удару завдала криза. Та ці люди ніколи нічого не брали безплатно – ні в церкві, ні в муніципалітеті. Вони обходилися тим, що мали, хоч мали небагато. Один з Канінгемів радився з Аттікусом про ущемлення прав на спадкування. Хоч цей чоловік не мав грошей, щоб розрахуватися, він привіз цілу гору хмизу, згодом приніс мішок горіхів, на Різдво – кошик гостролисту, а весною – мішок молодої ріпи. Діти Канінгемів не могли вчитися, бо мусили допомагати батькам на фермі. У цих людей була совість, до якої Джін змогла достукатися, коли над Томом мало не вчинили самосуд.
Юели жили в місті, не працювали і були ганьбою Мейкомба. Ці люди, за словами Аттікуса, жили, як тварини. Їхні діти не відвідували школу, жили в повній антисанітарії. Боб Юел, батько багатьох дітей, стріляв і ловив капканами дичину, хоч це було заборонено. Боб пропивав усі гроші, а діти ходили голодні. Вони жили за міським звалищем, в колишній негритянській халупі. Юели щодня порпалися на звалищі, вибираючи всяку їстівну і неїстівну здобич. Майєла Юел сама накинулася на Тома, а потім звинуватила його у насильстві.
Бідність по-різному вплинула на Канінгемів та Юелів: перші, хоч були бідні, жили по совісті, намагалися дбати про своїх дітей, віддячували за допомогу, як могли, працювали, щоб покращити своє життя. Юели не хотіли жити за законами нормального суспільства, поводилися підло і нечесно.