Джонатан Свіфт — Мандри Гуллівера

Від імені самого Гуллівера. Для більшої достовірності.

Гуллівера спокусила було думка про опір: поки він був вільний, усі сили імперії навряд чи здолали б його. Але, згадавши свою присягу імператорові, він відкинув цей план. Гуллівер вчинив дуже благородно, його вчинок можна схвалити, адже вбивством мешканців Ліліпутії він нічого хорошого не зробив би, а мешканці країни, можливо, колись задумаються про те, що не все у них ідеально і потрібні певні зміни.

У храмі, оскільки це була найбільша будівля столиці.

Ми уявляємо місцевість завдяки пейзажу, який описав Гуллівер. Він детально розповідає про приємний краєвид, місцевість, яка здавалася садом, лани і ліси, а також місто, що знаходилося ліворуч і нагадувало театральну декорацію.

Таке враження складається завдяки тому, що Лемюель дуже реалістично і детально змальовує ліліпутів, які нагадують звичайних людей. Тут немає ніяких фантастичних елементів (звичайно, крім розміру ліліпутів), ліліпути мають певний соціальний устрій, працюють, готують їжу, виготовляють зброю, досягли успіхів у механіці.

Гуллівер дізнався, що у ліліпутів є звичай, запроваджений нинішнім імператором та його міністрами, дуже відмінний від практики колишніх часів. Якщо суд ухвалює особливо суворий вирок, то імператор на засіданні державної ради завжди виголошує промову, підкреслюючи свою велику ласкавість і доброту...

Релдресел, головний секретар у таємних справах, розповів, що Ліліпутії загрожують два лиха – гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. Його розповідь викликає у читача сміх, адже в імперії утворилися дві ворожі партії Тремексенів і Слемексенів лише тому, що вони сперечаються, які підбори носити: високі чи низькі. Імператор звелів надавати урядові та всі інші посади, на які призначає корона, лише тим, хто носить низькі підбори...

Усі ліліпути писали через сторінку, від одного її ріжка до другого. Мертвих вони ховали, ставлячи головою вниз, бо такий звичай. За всі злочини проти держави карали тут надзвичайно суворо, але якщо на суді доведено невинність обвинуваченого, неправдивого викажчика зразу віддавали на страту. Шахрайство вони вважали за тяжчий злочин, ніж крадіжку...

Мандрівка на судні "Антилопа", яке належало капітану Вільяму Прічарду почалася 4 травня 1699 року, і спочатку подорож минала цілком успішно. Коли вони прямували до Ост-Індії, їх захопив страшний шторм і відніс на північний захід. Дванадцятеро матросів померли від надміру тяжкої роботи та поганого харчу, а решта зовсім знесиліла. П'ятого листопада вони помітили скелю; сильний вітер гнав судно просто на неї. Корабель умить розбився...

Чоловік прокинувся, коли настав день. Він не зміг підвестися, бо його руки та ноги так само, як і довге густе волосся, були міцно прив'язані до чогось на землі. Все його величезне тіло було обплутане мотузочками. Його волосся для ліліпутів було, наче довжелезне мотуззя. Ліліпутам Лемюель здавався просто гігантським створінням, а вони рухалися по ньому, наче по якійсь горі. Коли вражений Лемюель голосно скрикнув, ліліпути кинулися врозтіч. Його голос, ніби рев лютого звіра, дуже налякав їх...