Усі ліліпути писали через сторінку, від одного її ріжка до другого. Мертвих вони ховали, ставлячи головою вниз, бо такий звичай. За всі злочини проти держави карали тут надзвичайно суворо, але якщо на суді доведено невинність обвинуваченого, неправдивого викажчика зразу віддавали на страту. Шахрайство вони вважали за тяжчий злочин, ніж крадіжку. Кожен, хто точно виконував усі закони країни, діставав право на певні пільги відповідно до свого стану та життя і одержував пропорційну суму грошей із спеціальних коштів. Ліліпути не визнавали ніяких обов'язків дитини щодо батька і матері, а також вважали, що батькам менше, ніж будь-кому іншому, можна довіряти виховання їхніх дітей. Через те в кожному місті були громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей. Учителі там дуже досвідчені. В будинках, де виховуються сини вельмож і знатних дворян, працюють поважні, високоосвічені педагоги та їхні численні помічники. Дітей там одягають і годують дуже просто. Прищеплюють їм правила честі, справедливості, відваги; в них розвивають скромність, милосердя, релігійні почуття та любов до батьківщини. Діти захищені від ранніх шкідливих вражень, дурощів і розпусти. Батьки можуть бачитися зі своїми дітьми тільки двічі на рік, кожного разу не більше години. Так само влаштовано й виховні заклади для дітей звичайних дворян, купців та ремісників; проте діти, призначені бути ремісниками, від семи років починають вивчати своє ремесло, тоді як діти знатних осіб продовжують загальну освіту до п'ятнадцяти років. В жіночих виховних закладах дівчатка знатного роду виховуються майже так само. Ліліпути додержуються погляду, що дружина високого роду повинна завжди бути розумною і приємною подругою чоловіка, бо молодість її швидко минає. На дванадцятому році, коли для дівчини, як вони вважають, настає час шлюбу, батьки або опікуни, склавши глибоку подяку вихователям, забирають її додому. У виховних закладах для дівчаток простого походження їх навчають усілякої роботи, відповідно до їхньої статі та становища в суспільстві; дівчаток, призначених для ремесла, випускають із закладу на дев'ятому році, а решту держать до одинадцяти років. Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства.