Герберт Джордж Уеллс — Чарівна крамниця

Батько і син у даній ситуації спільники. Незвичайні, несхожі, нетрадиційні іграшки сприймаються ними як чарівні. Увійшовши до крамнички, вони чекали на зустріч з чимось дивовижним, чарівним, і тому всі речі сприймаються як чарівні.

Йому допоміг Джіп. До того дня оповідач (оповідь від 1-ої особи) "ту чарівну крамницю бачив здалеку кілька разів, а раз чи двічі навіть проходив повз її вітрину, де лежало багато привабливих дрібничок: чарівні кульки, чарівні кури, чудодійні ковпаки, ляльки, кошики з причандаллям для фокусників, колоди звичайнісіньких на вигляд карт". Але батькові Джіпа навіть на думку не спадало зайти туди. Чому так?..

Реальні Герберт Велс та його син до певної міри вплинули на створення художніх образів батька і сина в новелі "Чарівна крамниця", проте персонажі твору мають більш узагальнений характер. Також відомо, що прототипом Джіпа в новелі Герберта Велса став його син Джордж Філіп, якого в родині спочатку називали за першими літерами імен ("Джі" "Пі"), потім просто Джіп.

Він був дивний, блідий, темноволосий чоловік, мав вуха різного розміру, підборіддя, як носок черевика. Спершу він дістав у себе з голови скляну кульку, а згодом упродавця в роті появляється то клубок, то кулька, а прейскурант він дістав із-за щоки. Він, наче фокусник, потримав над вогнем палець, і той перетворився на паличку червоного сургучу. Перетворився на кролика. Продавець робив усе, щоб підтвердити, що тут в нього "справжня чарівна крамниця".

Батько Джіпа постійно побоювався втратити сина, випустити його з поля зору, ревнував, коли Джіп відпустив його палець, пішов за продавцем і тримав за палець уже його.

Джіп "не відповів, але ще сильніше здавив мій палець, і ми зайшли до крамниці". З одного боку, батько наводить раціональні аргументи. Він вважає, що до крамниці іграшок варто йти тільки в переддень дня народження. Ходити туди просто так, без приводу, – це марна витрата коштів. Та все ж як люблячий батько він не може відмовити Джіпові, тим більше, що хлопчик тільки мовчки тиснув йому пальця, а не кликав до крамниці, не набридав "приставаннями"...

Батько ніколи не бачив, як оживають солдатики, бо не вірив у можливість цього, а для його сина достатньо було уявити, що вони живі, достатньо було сказати певне слово і просто повірити. Живе кошеня, яке батько побачив у одному зі згортків, допомагає йому остаточно заспокоїтися. У невеличкому, білому, жвавому кошеняті він не бачить ніякої загрози для свого сина.

Він не знав цього, бо це його не цікавило. Батько лише знав, що вона десь там є "на протилежному боці вулиці, так що підійти до неї не було ніякої змоги; щось у ній було невловиме, схоже на міраж". Йому "ніколи не спадало на думку зайти в цю крамницю", "разів зо два проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів... і багато дрібниць".

Батькові не спадало це на думку, бо він вийшов з того віку, коли приваблюють іграшкові крамниці. Доросла людина переймається дорослими проблемами.

Джіпу хотілося всього, кошти ж знаходилися в батька. Купити все не було можливості, потрібно було вибирати. Й хлопчик надав право вибору батькові. Вони зайшли разом. Джіп виказував цим ще й ступінь довіри до батька.