Дон Кіхот прагнув нарешті здійснити якийсь подвиг, він шукав зло, яке б міг знищити. Цікаво, що Дон Кіхот правильно порахував їх, але не звернув увагу, що це вітряки: "Поглянь, друже мій Санчо, що там попереду бовваніє: то тридцять, якщо не більше, потворних велетнів, що з ними я наважився воювати і всіх до ноги перебити". Лицар прагне воювати ще з однієї причини: "Трофеї, що нам дістануться, зложать початки нашому багатству". Вітряки здаються йому велетнями за тими ознаками, що мають величезні руки: "Глянь, які в них довжелезні руки: у деяких будуть, мабуть, на дві милі завдовжки". Дон Кіхот навіть не слухав слів Санчо Панси: "Та рицареві нашому так ті велетні в голові засіли, що він не зважав на Санчове гукання й не придивлявся до вітряків, хоч був уже од них недалеко…". Коли ж він зазнав поразки, то пояснив це так: "Я оце думаю, та так воно і є, що то мудрий Фрестон, той самий, що вкрав у мене книжки вкупі з кімнатою, навмисне перетворив тих велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави перемоги…".