Присвячую Майклові Лонґлі
Я змалку тягся до усіх криниць,
Колодязів, де є відро і корба,
Де небо впіймане, бо впало ниць,
Де цвіль, де мох, що тихо воду сьорба.
В цегельні тій, де цямриння згнило,
З яким розкішним виляском упало
У той такий незглибний глиб відро,
Що там відбитків зроду не бувало.
А той, мілкий, під риштаком, кишів
Життям, немов акваріум. Нагнешся
І тягнеш мичку довгих корінців,
Й бліде обличчя плаває чиєсь там.
А в тих луна жила й вертала гук,
Нечуваними нотками увитий.
А в тім, страшнім, ріс папороті пук,
Там щур прохлюпав через мій відбиток.
Та хай там в бруді бабралось хлоп'я, —
Нарцисом в плеса зирити ручайні
Не личить, зрісши. Тож копаю я
Колодязь-вірш, глибіні щоб звучали.
Переклад Олександра Мокровольського