Серед села; зелений, обважнілий,
Він вигнивав, важким прибитий дерном.
І парило, і пражило гнівливе сонце.
Бульбашки ніжно лускотіли, мухи
Серпаночком бринючим обвивали дух той.
Шугали бабки, пурхали метелики,
Але найліпшим був густий і теплий слиз
Жаб'ячої ікри, що набухала, мовби гусла
Сама вода під бережком, у затінку.
Тут щовесни, бувало, наберу
Я повен слоїк цяточок драглистих,
Щоб прикрасити підвіконня вдома,
Полиці в школі — й вичекати, поки
Полопаються вже товстенькі цяти
І пуголовків прудкохвостих випустять. Міс Воле
Розкаже нам, чому самець в них зветься
Жаба-бик та як він квака, як самиця
Дрібусіньких яєчок сотні мече
Чи то ікру. Ті жабки-скрекотухи
Допомагали нам передбачати
Погоду, бо до сонця жовкли, а на дощ —
Буріли.
Та якось-то в день спекотний,
Коли поля так роздухмянілись перепічками
Коров'ячими — жаби й жабичі сердиті
Заполонили всю загату, й від нечуваного
Хрипкого скрекоту — як дам я драла
Крізь живоплоти! А повітря аж гуло
Від басовитого концерту. Жаби
Порозсідалися, пузаті, скрізь по дерну,
Пороздували шиї парусами.
Котрі скакали — їхні плюх та плюсь
Звучали непристойними погрозами;
Котрі сиділи, мов гранати з бруду,
Й тупими головами пукали. Мене
Замлоїло. Крутнувсь та як чкурну!
Великі слизу королі, я знав, зібрались
Там, щоб помститись. Знав: як тільки
Я руку в воду — так ікра і схопить.
Переклад Олександра Мокровольського