Нічна варта серця (збірка)

Володимир Голань

Сторінка 2 з 9
А краса місячної ночі та нічного купання лише допомагають зрозуміти красу нових думок, котрі народжуються у ваганні.

Пробудження

Перед відсунутим передчуттям, блідий до невпізнання,
від чиєїсь жорстокості ти відчуваєш себе гостем:
саме так тоді нам руку допомоги подавали,
і застуджений шрифт скрипів від спотвореної уваги.

Рука? Ти її впізнав... Вона вже забута. Здається,
що чиясь долоня і її допомога – дуже далеко,
пішли в небуття... Що ж то було? Жахливе й прекрасне,
безглуздо вимушене, але насправді – ясне.

І обидва береги тільки хвиля узнає, котра нас лякає.
Бо з відірваною абстрактною трояндою
зів'яне колись – і справжня троянда,
закльована марнославством, що в стосунках зростає –

чи то у славі польоту, чи то у власній щоденній виставі...
Хто про нього дбає, коли велетень поріг переступає?
Громогласний силач, котрий на все небо гукає,
і заперечує, що начебто Бог його посилає...
____________________

Тут, ймовірно, мова йде про ідеологію та силу, котра в Чехословаччину прийшла з радянської Росії. Поет, звичайно, засуджує насильство, але в той же час говорить, що те насильство надихало людей до духовного спротиву, до культурного пробудження.

Полудень

Все живе – безрадісно блистить:
на стіні, на листі, у річках.
Лебединий слід – здається смішним,
хвиля – ревниво його огортає.

Просто почуття – занадто справжні,
з людиною – нічого не відбувається.
Серед інших хмар – хмаринка сховається...
Але не сховається – велика хмара!
____________________

Полудень – це час відпочинку, коли з людиною начебто нічого не відбувається, але природа, зокрема наповненість хмар, підказує поету про наповненість людського життя. Коли люди створять щось значне для людства, то їх не забудуть, тобто вони залишаться в історії.

Нещастя

Як купець зубами своїми
пробує гроші німого –
так і хмара пробує місячний бік.
І все це – завжди зі мною:

нещастя живих і тих,
хто зациклений на своїй праці,
на шахті після аварії,
в темряві земного розвою.

Скільки разів Бог нас веде
цією шахтою, і – не зійде,
щоб знову дух наш – піднявся,
втрачений – у нещастях.
____________________

В процесі розвитку людського суспільства було багато нещасть, але надія на Бога, тобто на допомогу Вищих Сил, завжди піднімала життєвий дух людей.

О, світлице...

О, світлице, в яку цілу ніч мерехтить і капає,
світло вуличного ліхтаря – як до склянки ліки,
де над закритою книгою – падає дощем рука,
проводячи пальцем по краю сторінки...

де про смерть свою тихо шепоче ворожка,
затуманюючи свій погляд безокий,
де поет мусив би зігрітися ще
віршами, спаленими за багато років!
____________________

Світлиця поета – то символічний образ творчої майстерні, в котру може заглянути будь-хто і будь-що: і ліхтар, і ліки, і ворожка-смерть, і спогади про давно написані, але знищені вірші.

О книго...

О книго, напруга і тиск! Авжеж,
тебе вже не чую, ти – теж.
Внутрішнє керівництво – розірване,
розірване назавжди, без меж.

Ох, були колись Великі, тиша яких
лунала гучніше, ніж звуки грому,
їхній дух проникав до долу,
оживляв зернята квітів земних.

Як же далі бути, книго! Воронячим дзьобом,
каскадом знаків оклику, що тебе збурюють
в найдовшу ніч року твого слова,
де пагорб росте, а речі встають і йдуть!
____________________

Нелегкі роздуми поета про значення власного слова, про значення власної книги, яка, подібно діянням Великих, мусить впливати на когось, давати життя його власним земним квітам...

Дерево скидає кору...

Дерево прапорцями – скидає кору
і скрипить, наче ніж на скоринці хліба.
Якщо хочеш жити, то почуєш сову,
і ніч, що тихенько сюди прилетіла.

Інша картина – в рамках провини,
на шестикрилих руїнах ночі!
Майбутнє – покаже усі помилки,
коли забуваємо своїх героїв.
____________________

Герої в історії – це, як правило ті, хто виступає проти застарілого, консервативного, міщанського. Але, на жаль, тільки майбутнє здатне назвати таких людей героями.

Європа 1936

Ми ще живемо!... В'язаний, теплий
вітерець хтось давно вже зносив.
Тому руки – у розпачі стиснуті,
а інший – в урні шукає моменти,

що виявляються сміттям, а не документом.
А поряд хтось знову – поставив шолом,
неначе ніколи не мали миру, не мали миру,
і накликає біду, накликає на свою голову.

В них голод дрижить, наче скло у вікнах,
коли літак за літаком – злітає
від першого поверху – в небо, в повітря,
божевілля у світ закликає:

наче дитина, що на столі залишає
кращі скоринки – на кінець трапези,
віддаляючи збройні події серпня
до якогось слушного часу... але.
____________________

В березні 1936 року гітлерівська Німеччина ввела до Рейнської області війська, порушивши таким чином закон про демілітаризацію. Країни Європи, заклопотані власними проблемами, відреагували на цей збройний випад фашизму досить мляво, що пізніше привело до загарбання інших країн (як от Чехословаччини в 1938 р.) і до початку другої світової війни.
Історія, на жаль, повторюється, бо людство не вчиться на власних помилках. В 2014 році Росія загарбала частину територію України, але міжнародні організації, з усіма їх важливими законами (документами в урнах) не змогли зупинити агресора, котрий пізніше розпочав повномасштабну війну.

Іспанським робітникам

О, червона неможливість зрозуміти й побачити
ніжніші кольори цього світу!
Тільки в гнів я можу обернути слова,
свій душевний пульс, свої завіти.

О, життя майбутнього, чистий вплив
затягування зворотного обертання –
змінюється лише кривавої бані негатив,
але не змінюється диктаторське змагання.

Зв'язаний з вами, з вами атакований,
хотілося б почути, як дрижить
в громових антенах саме той, той,
хто має вас за ціль, за твердість почуттів!

Липень, 1936 р.
____________________

Події 1936 року в Іспанії, коли фактично розпочалася громадянська війна, часто називають генеральною репетицією другої світової війни, бо у тій війні брали участь різні країни, підтримуючи різні політичні сили Іспанії. В липні 1936 року в Празі відбувся міжнародний конгрес, котрий вирішив створити інтернаціональні бригади для допомоги республіканському уряду Іспанії.
Поет в своєму вірші засуджує будь-який терор та диктатуру, незважаючи на політичне забарвлення тих, хто приходить до влади.

Відповідь Франції

І

Навіть природа хворіє від сонця
і вона – вивергає тіні.
Франціє, ти колись була вічна,
а зараз – в могилі усі твої дії.

Тільки злочин твій – ще зіяє
егоїзмом власних притулків.
Але воля в душі – не зникає.
Це більше, ніж стосунки. Це пути.

II

Ніхто не думає там, у Франції,
що земля, де живу я поки що тихо,
завтра вже стане – вашою пихою,
як шкіра собача – стає волинкою.

Ніхто не зрадіє вашій зрадливості,
секунді мовчання начебто миру.
Коли ви же зрадили – буде і кара,
почнеться вона – із вашої підлості.

Сто років поету – нічого не варті,
нічого вже вам не скажу: забирайте,
чекаємо. Бо вже між словами
не ви, так хтось інший, стоїть біля камер

й знімається...

III

Як забути Париж минулого року,
його вулицю де Турнон,
і стареньку, над якою схилився
пунктуальної бідності фон.

Стояла там – наче фантом,
намагаючись зменшити відчай,
її зморшки – теплі промінчики,
комусь здавались – успішними.

"Вони свіжі, свіжі" – запевняла вона,
зігріта хмелем ходи перехожих.
А в руці, що тремтіла, як сукня сама,
він побачив підвішених жайворонків.

Чи можливо було висоту їх співу
вигнати з розуму, з моїх почуттів?
А перед очима – тільця пташині,
тільця іспанських діточок!

IV

Колюче сонце, що ти хочеш змінити?
Тут не йдеться про шмат батьківщини.
Моє горе – інше, ніж розірвані тіні.
Іди, якщо можеш, іди.

Тут більше звертаюсь до ночі вічного,
щоб мати іншої Надії – тремтіла.
Бо було шість днів перед створенням
власне самої Людини.

V

Франціє, твій великий сором
як наше приниження – так само глибокий.
Ти – прапор, що до ганьби звикає,
ти – ніким не почутий голос.

Ти – як майбутнє, якого не буде,
ти – як мірило свого боягузтва.
Бо вітер, який сьогодні вже віє,
формує також і твоє майбутнє.



Франціє, радій, твій натовп – співає,
вулиці спазмами м'язів – біжать.
Години твої – давно відбивають
дзвони на Спаській вежі Кремля.

Злякана чужими дрібними громами,
кидаєш зброю свою і втікаєш.
На посміховисько собі ще й співаєш
свою Марсельєзу.

Ну що, повіє, тобі вже полегшало?
Біжи вже до танцю, біжи до танцю!
Але ми знаємо – про Альянси,
Святі Альянси,

і добре знаємо – від кого конають
і безсилі в ганьбі вже лежать...
Години твої – давно відбивають
дзвони на Спаській вежі Кремля.

VІI

Досить, Париже! Ні кроку в твої божевільні сади,
де чекав я колись, як вночі мені серце боліло.
До невидимих тягарів – де Італія вдалині –
не дзвенять вже Відродження сили!

Досить слів про братерство, що не втримало міць,
справедливу – як дух, і гарячу – як подих...
Ніч, що зійшла до мене сюди, свою книгу закрий
і залиш мене в спокої!

Досить, паскудний світе – хвости торгівлі та золота.
Кадмос, йдучи за Європою, не думав про те,
що посіяні зуби дракона переможуть святе –
вічний мир між людьми та спокій.

VІIІ

Є біль, є ненависть,
є сумніви, є безсилля,
а є – занурення в темряву,
та маємо вийти – невинними.

Так, народ наш – зраджено,
не біймось про це говорити.
Не біймось цього чистилища,
щоб розумом – дух відтворити!

Доля до нас – не озвалася,
завжди була – причина,
але не можна сказати,
що доля була – не велична.

30 вересня 1938 р.
____________________

В 1938 році частина Чехословаччини була захоплена Німеччиною згідно домовленості з Францією, Британією та Італією. Поступово й інші землі Чехословацької республіки потрапили в залежність від гітлерівського режиму. Автору боляче саме за Францію, котра зрадила Чехословачину, керуючись власними егоїстичними інтересами. Але пізніше територія Франції також була окупована Німеччиною, тобто зрада була покарана ("Коли ж ви зрадили – буде і кара, почнеться вона – із вашої підлості").

Ніч з "Іліади"

Це така ніч, як ніч – з "Іліади",
в ній дерева йдуть і крокують гори,
в ній грім молодий ще ясно гуркоче,
заряджаючи акумулятори

майбутніх пісень, які ми знаємо,
бо давно вже нас зачаровують
на небесній великій кулі,
що ногами богів ще крутиться,

в ній життя свої кулаки стискає,
аби уникнути небесної кари,
і кулаки стискаються до тих пір,
доки смерть не прийде за данню.

Така ніч в житті буває лиш раз:
Відчуваєш свіжих ідей атаку
такого величезного масштабу,
що навіть не можеш чітко сказати,

і простір до них втрачає увагу.
Ці ідеї – нам Небом вручаються...
Все хвилюється: кров піддається вібрації,
парк розростається, наче корали,

фантоми жінок зливаються з фоном,
коли розмова по телефону
переходить в поспіх і завершується
розставанням – без прослуховування:

пушинки, зібрані з рукава чоловіка,
котрий тримає в руках портфель,
вулиці з площами, брами закриті,
наче вуста, що вигукують "геть",

неон – як жадібні сині жили
на шкірі торгівлі, на шкірі жадання,
час – розпадається на хвилини,
місяць – гойдає себе у фонтані:

все – наче хвиля, і з хвилі – зростає,
погляд за поглядом, дуже рішучий
ніч з "Іліади" – лиш раз випадає,
та вітер надії – ще слабо нас учить.
____________________

Натхнення, подароване поету вночі, нагадало йому ночі давньогрецького епосу, де міфи промовляють до людей символами, натяками, гіперболами.
1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: