поетична збірка "Біль", 1966 р.
1) Через багато років у мами
Це саме та мить, коли вогонь в каміні
треба загорнути попелом...
І зроблять це руки твоєї старенької матусі,
руки, які вже трясуться, але руки,
чиє тремтіння тебе заспокоїть...
Заколисаний, ти засинаєш, і тобі добре...
Звичне тепло, насолода і спокій,
дихання твоє стає райським, природним...
і ти, обдарований, теж даруєш,
коли самого себе дивуєш,
забуваючи, що тобі вже за сорок.
І справді, коли ти заплачеш уранці,
це просто тому, що діти зі сну
ніколи не сміються,
а завжди плачуть... Бо вони – діти!..
____________________
Для матерів їхні діти – завжди діти, скільки б їм років не було, і коли дорослі діти навідують своїх батьків, ті намагаються подарувати їм тепло своєї любові, огорнути звичним домашнім затишком. І в тій атмосфері любові та доброти дорослі діти відчувають райську насолоду, від якої хочеться плакати.
2) І хоча...
І хоча ти, кохання, постійно мене уникаєш,
Ти – моя безперервна присутність, о так!
Наче той річковий водопад –
від якого вода постійно тікає,
але він свого місця – не полишає...
____________________
Любов – це перш за все духовне поняття, тому вона постійно знаходиться в душі, незважаючи на численні перипетії матеріального життя та фізичні розлуки з коханими... І краса кохання, що вічно живе в нашій душі, схожа на водопад, котрий вічно заворожує своєю вічною красою...
3) Єва...
Maрії Томашовій
То був час молодого вина... Осінь
обплітала пляшки гнутою лозою,
і змія вже не на камені, а під вересом
скрутилася калачиком, прикрилася собою.
"Краса нищить кохання, а кохання – красу"
мовила мені, і я віддав належне непарному числу,
як колись приносив жертву язичнецьким богиням.
Думала при цьому тільки про себе,
байдуже уявляючи,
що вічність – то не безсмертя.
Була така гарна, що якби хтось спитав,
куди ми з нею йшли, я б не сказав про пейзажі
(і не тому, що слова безсилі передати почуття,
а просто тому, що дощем мовчання
краще озвучувати мову кохання).
Була така гарна, що мені знову, як і колись
захотілося жити, але зовсім по-іншому.
Була така гарна, що в шаленстві моїх почуттів
я чекав на ще більше, ще більше своє божевілля...
____________________
Щоб люди знали про кохання, якби не поети?.. Тільки поети вміють словами передати красу цього божественного почуття!.. В словах героїні "Краса нищить кохання, а кохання – красу" відображена філософська глибина любові, котра виникає між двома закоханими. Адже захоплення лише зовнішньою красою може зруйнувати справжнє кохання, а прагнення лише до фізичного близькості часто руйнує красу почуття, що виникає перш за все в душі.
4) Зустріч
Дощ у полі... Намокле сіно...
Відкритий простір...
Хмара смажиться на сковороді місяця...
Заколихані... Зачаровані... Обдаровані...
Лиш здивовані каблучкою на цвинтарі...
"Подобаюся вам?" – Так!
"Кохаєте мене?" – Ні!
____________________
Коли закохані зустрічаються та проводять ніч наодинці, вони мало думають про майбутнє, вони просто насолоджуються чарами кохання, а символічний образ каблучки на цвинтарі – це наче натяк на те, що кохання героїв не може бути узаконене шлюбом...
5) Печера слів
Юнак зі світлом до печери слів
заходить не безкарно... Сміливий, він не знає,
куди потрапив... Молодий, але страждає,
хоча й не знає, що таке біль... Ранній шедевр
щезає, не проживши і літа,
вибачаючись за своє неповноліття...
Печера слів!..
Лише справжній поет на власний розсуд
в ній шиє крила і вчиться розуму –
як повернути земне тяжіння,
як не образити тих, хто притягує ґрунт...
Печера слів! Лише справжній поет
виходить із неї зі своїм мовчанням,
аби в старості знайти дитя, що плаче,
відкладене світом на його поріг...
____________________
Поетичний дар, як і будь-який інший талант, потрібно постійно вдосконалювати, заходячи в печери, де зберігаються різні знання про світ. Але потім мудрість, здобута в тих печерах (скарбницях поетичного досвіду), допоможе іншим поетам-новаторам, котрих світ не зрозумів та відклав "на його поріг ..."
6) Але час
"Що в серці твоєму?" – запитало мене життя.
Це було таке раптове запитання,
що не було часу для виправдання,
і я захотів сказати: "Нічого!"
Але час (що не стоїть на місці, як камінь,
а руйнує навіть великі храми)
сказав мені: "Не бреши,
твоє серце – переповнене жінками,
то тільки в пеклі воно порожнє!"
____________________
Кохання для поетів – то нагорода за їх творчість, нагорода за їх небайдужість до проблем сьогодення. І кохання – то дар Небес, бо пекло не дарує любові та доброти, в пеклі існують лише зло та ненависть...
7) Трикутник
Коли дівчина лягає на бік,
мимовільно перевертає весь гай.
Коли вона лягає на живіт,
забуває про себе, лине до коренів.
Коли ж вона лягає горілиць,
знає, що в когось в крові грає май.
Цей хтось перед кухлем пива
гризе олівець, незмірно щасливий,
щоб записати все те... А потім, напевно,
заклеїть хутко свого конверта,
бо засоромиться свого листа...
____________________
Сторони трикутника – то наче лінії фігури дівчини, котра гармонійна та приваблива в усіх своїх поставах. І саме та гармонія надихає поета на поетичні зізнання, хоча він їх і соромиться...
8) Це –
Це – така доля,
що немає впевненості від власних гризот.
Це – таке кохання,
що не вистачає світу ступити навіть крок.
Це – така насолода,
що ти караєш себе за красу, наче краса є гріховним поняттям.
Це – таке мовчання,
що вуста жінки виглядають так, що сором є лише питанням статі.
Це – таке волосся, скуйовджене метеором,
що наче сам диявол творив у ньому мистецький твір.
Це – така самотність,
що ти лише одним оком дивишся на земну сіль.
Це – такий холод,
що ти душиш голубів, щоб зігріти ними свої крила.
Це – такий тягар,
що серед полеглих ти і сам вже падаєш безсилий.
А це – така тиша,
що ти мусиш сказати – це ти, справжній ти!
____________________
"Це – така доля, що немає впевненості від власних гризот" – доля поета – це вічне прагнення до досконалості, бо поет бачить свої та чужі вади, які часто не додають впевненості в житті, а лише заважають.
"Це – таке кохання, що не вистачає світу ступити навіть крок" – почуття кохання буває настільки сильним, що все інше у світі стає неважливим, адже без кохання життя втрачає будь-який смисл.
"Це – така насолода, що ти караєш себе за красу, наче краса є гріховним поняттям" – кохання дарує таку насолоду, що її можна порівняти лише з красою мистецтва, хоча для багатьох людей насолода в коханні може бути гріховним поняттям.
"Це – таке мовчання, що вуста жінки виглядають так, що сором є лише питанням статі" – краса жіночого тіла оспівується різними видами мистецтва, в той час як краса чоловічого тіла такого ефекту на людей не має (питання статі).
"Волосся, скуйовджене метеором" – це символічний образ новаторства в мистецтві, котре для багатьох людей буває незрозумілим, тобто "диявольським".Хоча цю строфу можна зрозуміти й навпаки – коли бездарні особистості створюють щось несхоже на традиційне мистецтво, але при цьому рекламують його, як новаторство.
"Це – така самотність, що ти лише одним оком дивишся на земну сіль" – самотність творчої особистості буває настільки великою, що на звичний смисл життя (земну сіль) вона дивиться лише одним оком, адже творці самі створюють новий смисл життя та висловлюють власний погляд на земний світ.
"Це – такий холод, що ти душиш голубів, щоб зігріти ними свої крила" – холод поета по відношенню до "ідеалів" (голубів) виражається в тому, що він ті ідеали змушений порушувати (душити) – щоб відстояти своє новаторське мистецтво.
"Це – такий тягар, що серед полеглих ти і сам вже падаєш безсилий" – але всі вище перелічені зусилля теж можуть знесилити творців, адже вони часто проживають дуже коротке життя, тобто згорають, як метеори.
"А це – така тиша, що ти мусиш сказати – це ти, справжній ти!" – поетичне мистецтво найкраще впливає на читачів в абсолютній тиші, тобто в спокійній обстановці та повільному обдумуванні, і така тиша – то є велика сила, в якій утверджується власне "Я" справжнього поета...
____________________
9) Світання
Це той момент, коли священник
йде на месу по спині диявола.
Це той момент, коли тягар світання
вважає застібкою наш хребет.
Це той момент, коли ми замерзаємо,
але надгробний камінь – ще теплий,
бо в ньому відчувається рух.
Це той момент, коли озеро замерзає від берега,
а люди – від черствості душ.
Це той момент, коли мрії – абсолютно ніщо,
наче укуси бліх на Марсовій шкірі.
Це той момент, коли дерева, зранені ланями,
чекають на те, що час їх залиже.
Це той момент, коли уламки часу
збирає повія з годинника на вежі.
Це той момент, коли чиєсь кохання
спускається в сталактитову печеру тих сліз,
що таємно придушувались і таємно працювали.
Це той момент, коли ти мусиш скласти вірша,
і сказати все по-іншому, абсолютно по-іншому...
____________________
Світання – це наче пробудження героя від брехні, коли він ясно бачить правду, точніше, недосконалість нашого земного світу.
10) Збій польоту
В тумані видніється сосновий ліс,
буковий гай розташований ближче
(менше в тумані, тому видніший).
Вгорі, над лісом і гаєм –
чудові хмари, але без птахів.
Внизу, над лугом ревнивим,
кружляє людина з крилами,
помиляється в леті і падає,
за помилки свої – все сплачує...
____________________
До талановитих митців, котрі в своїй творчості злітають до небес, інші люди часто проявляють ревнощі (заздрощі), хоча великі таланти за свої польоти платять високу ціну...
11) Перед Новим роком
Що принесе цей нічний вітер?
Буде то дощ? Чи сніг? Чи лист?
Чий буде лист? Добрий чи злий?
Все, навіть найскромніше,
Він ще досі приховував.
Але все, що не сказав раніше,
виникне нарешті в ревнощах...
____________________
Душа поета – надзвичайно чутлива, тому він вміє читати те, що не висловлено, тобто те, що знаходиться між строками листа, навіть, якщо цей лист – новорічне послання.
12) Сміливість
Пам'яті Якова Демла
Ти давно хотів написати вірша,
такого простого й прозорого, наче невидимого,
й дуже легкого, але щоб він був прочитаний
янголом!..