73) Осінь ІІ
Осінні сутінки на селі,
сутінки для дружньої розмови...
Але на видноколі з'явилося двоє,
котрі, очевидно, запитують дорогу,
бо селянин показує їм батогом.
"Я люблю вас тому..." – каже чоловік
жінці з поганою репутацією.
"Я пам'ятаю", – відповідає йому,
"Як в нас говорять, помре лише той,
хто спав під кущем зеленої хвої...
Підемо далі, чи ні?"
Вже відлітають дикі гуси.
Холод очищує річку від бруду.
Водяник йде погрітися в садову будку.
____________________
Холодні осінні сутінки сприяють тому, що люди прагнуть до тепла, до теплих обіймів та почуттів, а щодо жінок, котрі мають "погану репутацію", то вони існують лише тому, що деякі чоловіки потребують саме таких жінок...)))
74) Після святого Мартіна ІІ
Сталося це після святого Мартіна...
Йшов я тоді ґагатаґатською
долиною... Почувався так,
наче не розумів, де я знаходжусь...
Довго йшов сніг... Було все біле...
Але вмить задув вітер і так завіяло,
що я схилив обличчя
й побачив духовним взором,
що завжди на крок від мене
попереду був свіжий крок...
Хто ж переді мною крокував?
То я сам перед собою крокував...
____________________
Поети-новатори в своїй творчості спираються на власний досвід, і таким чином виробляється їх власний поетичний стиль, і містичні підказки зимової природи наче підтверджують здогади поета.
75) Спокуса
Година опівночі... Півень співає...
Як мені це помагає, відлякує жахи,
бо вже третя свіча переді мною згорає,
і вона – лиш повторення двох попередніх,
тих, що згоріли, втрачаючи світло так нагло,
що я міг би потрапити тільки до пекла...
Тоді сатана міг би вмить перевтілитись
на ангела світла, злетіти й стояти поряд...
Півень, співай, співай, тобі я безмежно радий!
____________________
Свіча поета горить дуже яскраво, але вона і гасне дуже швидко. Лише пам'ять про те світло, яке вона подарувала, допомагає поету в житті, допомагає йому пережити нічні жахи та надихає його на новий день, а значить і на нову творчість.
76) Гори йдуть, квіти йдуть
Ворони – дзьобом до гір... Буде весна...
Ми теж лише молимось з давніх давен...
З пустого до порожнього – крокує наш час
а машини крокують – незалежно від нас,
Моє серцебиття – неритмічне. Як би тоді
міг не бути таким і ритм моїх віршів?
Гаряча відданість поетичним ілюзіям!
Весну з нетерпінням чекають люди в усі часи – незалежно від рівня цивілізації (а машини крокують – незалежно від нас). Але для поета весна – то надія на те, що він напише вірш, котрий примусить серця людей битися швидше. Швидше для того, щоб їх життєвий час не минав даремно (порожньо). І тоді гори (вічність) наблизяться до нас, як вічно наближається до нас квітуча весна.
77) Під горою Бланік
Поет не може надіятись на когось.
І не так, як пророк Ілля,
коли йому їжу приносив ворон.
Шлях до Лицарства – дуже довгий,
цей шлях вимагає терпіння,
як терпеливо чекаєш іскру,
коли запалюєш вогнище...
Навіть погода не завжди ласкава,
погода-кав'ярня, де сидить ангел
біля столу в дощовику
і не їсть швидкого борщу
відсовуючи його підсвідомо,
бо чекає на замовлене вино,
що звільнить його свідомість...
Поет, можливо, теж створює,
а коли він отримує милість,
ніколи не стане творити. Бо тоді,
коли він відкидає свою місію,
чи прийме його Платон
в своє ідеальне село?
____________________
Швидко написані вірші (швидко приготовлений борщ) не зможе задовольнити справжнього поета, йому для натхнення потрібні довгі та глибокі роздуми про життя (чекає на замовлене вино). Призначенням поета є також покращення життя людей, а для цього поету потрібно бачити не плюси (милості), а мінуси, недосконалість, страждання людей. Тільки тоді він зможе критикувати ті мінуси, закликати до кращого, тобто створювати ідеальне.
78) Біля річки Їзери
Ярославу Дюріху
Яка ж гарна ця світла кремінна стіна
порівняно з льодом! І річка під нею, а також я,
що так захоплюється старовиною.
Вона є просто собою, а коли ти не знаєш,
як і з чим її порівняти, згадай дзеркальну палату.
Бо ці валуни – це чудо природи, якими не нехтують,
як нехтують надгробками чи іконами...
Сьогодні ж камінь ламають лише для в'язниць...
31.1. 1952
____________________
Кам'яні валуни річки Їзери зачаровують багатьох туристів, бо вони є справжнім чудом природи, але в суспільстві, де цінують лише матеріальні вигоди, таке каміння застосовують лише практично (камінь ламають лише для в'язниць), бо духовність має злу долю, нею нехтують, як нехтують історичною пам'яттю (надгробками) чи глибоким мистецтвом (іконами).
79) Жовтневий день
Сьогодні вранці сусід зарізав півня. Нападав на жінок.
І кров його стікає на газети, біля яких
лежить ніж над магічним числом... А в закутках гаю
вітер роздмухує жарини на решітках шипшини...
Жінки на річці перуть свою білизну...
Бризки вина – межи очі смерті... Але я не прокинуся...
Потім починає дощити... Дощ в саду
фарбує волосся бузиною...
____________________
Кров зарізаного півня і кров на жіночій білизні не завжди означає смерть, іноді – навпаки. Герою не хочеться прокидатися в жовтневу дощову погоду (покидати позитивний стан поетичного натхнення), бо саме тоді він насолоджуються спокоєм...
80) Вночі
Ця гарна оливкова алея, по якій іде селянин,
тримаючи півкопи раків у мішку,
освітлюється йому
Чумацьким Шляхом і дзвоном монет...
Хтось інший в цей час бреде дорогою,
хоча й дуже розбитою та старою,
але опиняється під одним пагорбом й каже:
"Ми вже рідко побачимо Голгофу з трьома хрестами.
Бо вже був один хрест – Ісуса Христа,
а два розбійники по Його сторонах –
це будь-які двоє із нас..."
____________________
Святості Ісуса Христа дуже важко досягнути, бо наш земний світ – надзвичайно меркантильний, але треба хоча б намагатися йти до свого морального та духовного вдосконалення.
81) Ubi nullus ordo, sed perpetuus horror
Страшно жити, бо треба залишатися
в жахливій реальності цих років...
Тільки самогубець думає, що може вийти
через двері, які намальовані на стіні...
Немає жодної ознаки, що прийде Спаситель...
Болить моє серце за поезію...
____________________
В назві вірша автор недаремно використав латинський вираз "Де немає порядку, там вічне зло", бо навіть в часи античності, коли жили і творили великі мислителі, зло постійно порушувало порядок людського суспільства. Саме тому автору і болить серце за поезію, бо ідеї, які вона висловлює, не завжди змінюють людей на краще.
82) На могилі Марата
Хто проявляє твердість, той схожий на міцний сон,
котрий ніколи не буває глибоким.
Ніж Шарлотти Корде
Одразу врізався в дно.
І неглибоко він тут лежить, звичайно,
під цим велетенським явором,
бо дерева, як правило, розростаються
лише над мертвими собаками.
____________________
Автор засуджує революційну діяльність Марата, пов'язану з закликами до вбивства та терору, а роздуми про величезне дерево на його могилі – то підсвідоме фіксування негативної енергетики, що залишається по смерті непорядних людей та проявляється, зокрема, в буйній рослинності в тих місцях, де вони поховані.
83) Старий священик
Йозефу Вашиці
Зустрілись ми на Карловому мості, йшов сніг.
Не бачились з ним, напевно, без малого двадцять літ.
Чи жалівся я йому? Напевно, що так, бо дуже зрадів,
а коли розповів про свої гріхи, то він відповів:
"Так, але чи дізналися б про вас тоді
на останньому, на Вищому суді!"
А коли це не зарадило, сказав зненацька:
"Сину мій, здається мені, що у ваших віршах
ви відкидаєте абстрактне... Бажання простоти
було б похвальним, якби було більш ніжним...
Але ви, наче частина свого духу,
і найбільш пригодницька її частина,
що не хоче бути під владою Бога.
Хіба вам не подобається пити вино?"
____________________
Священик при зустрічі з поетом дав оцінку його новаторській поезії, як поезії Богоборця, що було надзвичайно важливим для поета, бо дійсно відповідало тому, до чого Голань прагнув у своїй творчості.
84) До останньої копійки
Дивилися йому в очі, аби не бачити ті очі,
дивилися на світ, аби світ того не побачив,
бігали від Анни до Каіафи і від Каіафи до Пілата,
проходили повз нього, стиснувши зуби,
кажучи про себе: "Окрім божого дару ще й лайно з ним!"
Але він був один,
наче був не з того покоління,
але він був один, що в серці мав тільки любов,
і відтоді він став аж надто великим,
він був один зі своїм запитанням, навмисне нав'язаним,
як останній день перед закінченням останнього кварталу,
він був один, наче людина, що спить...
Але бути одним і під час безсоння?
Так, бо серцевина душі – то лише початок болю...
____________________
Проповідницький подвиг Ісуса Христа завжди буде прикладом для всіх творців, особливо для поетів. Але людський світ створений таким чином, що тільки страждання, і особливо страждання великих, примушують людей звернути на них увагу, тобто прислухатися до їх слів та закликів.
85) Прянощі Святого Духа
Комусь – в обхід, а комусь – прямо...
Комусь – милосердя та радості,
а комусь – одні страждання...
Змирись, не нарікай, не питай, для чого,
інакше – ніяк не можна,
будеш поетом навіть і після своєї смерті.
____________________
Бути поетом – це майже те саме, що бути Святим Духом, адже через поетів Бог пропагує свої вічні істини.
86) Знайшлися...
Знайшлися в старих молитовних книжках уривки
цього любовного листа: "...а також
ви повинні бути надзвичайно простим,
як тінь ангела-охоронця,
або як фігура селянина в місячному світлі.
Але ви всі разом, і кожен – окремо,
а це погано... Такому
краще утікати з Парісом
на чорному невидимому човні...