43) Вона
Багато тих, хто приходить,
але тих, хто чекає, – ще більше.
Вона вміє чекати. Могили для неї –
то не більше, ніж пухирі від кропиви
на спині землі, що саморуйнується...
Наймиліше для неї – проста грудка землі,
і вона не любить фіалки й хрести,
а любить ховатись за сухими деревами.
Але потім (коли перекладає фрукти із воску)
вітає в садочку тих, кого запросила в гості...
____________________
Автору подобається героїня, котра чинить не так, як прийнято в суспільстві, не так, як усі. Саме цим вона для нього найбільш цікава та приваблива.
44) Без назви І
Зло мусить бути. Воно діє також,
навіть коли серцем його не сприймаєш...
Що ж буде потім, з малим виділенням крові,
котре кидає тінь долі на випадковість?
Що ж буде потім з людиною в тілі напівбога?
____________________
Тільки недосконалість нашого світу (зло) примушує людину рухатися вперед, тобто хоч щось зробити для того, щоб побороти те зло. Тіло напівбога – це тіло кожної людини, бо в кожної людини є божественна душа. І кожне земне діяння (мале виділення крові) впливає на подальшу долю людини...
45) Так?
Навіть той, хто помер би з любові
ради воскресіння Ісуса Христа,
не полегшив би своїй матері
анітрохи її страждань... Мука й життя
Де гойдалась колись троянда,
закопуєм ніс мертвяка...
І спогади існують тільки тому,
що час було втрачено...
____________________
Горе і щастя в земному житті часто йдуть поруч, бо темні дні завжди змінюються на світлі. І більшість людей згадують Ісуса Христа тоді, коли "час вже втрачено", тобто тоді, коли біда вже сталася...
46) Обоє
І грішний священик є так само священик...
Але поет, як то кажуть,
має вмерти молодим і не пізнати взагалі
навіть перших поцілунків кохання,
зате мусить перемогти навіть солов'їв...
Хто відає! В цю ніч,
де вітер з дощем женуть їх мокрими
по якійсь польовій дорозі.
Аби нарешті обидва зустріли
свого сліпого коня!
____________________
47) Горе
Горе, як то кажуть, буває німим...
Але більшість людей, та ще й самотніх,
хоче довіритись, пожалітись, поскаржитись,
І ти їх слухаєш, і ти з ними страждаєш,
але завжди чекаєш на натхнення:
таємне та незбагненне,
котре буває влучним, хоча і не буквальним...
Вірний собі, ти не міг бути завжди собою...
Але ніколи не розкривав
почуття тих, хто про них мовчав...
____________________
Поети завжди відгукуються на страждання інших, але не буквально, а за допомогою своєї творчості, натхнення до якої є навіть для поетів таємничим та незбагненним. Але для того, щоб поет почув інших людей, ті люди також мусять хоч щось зробити чи сказати, тобто – не мовчати.
48) Основа параболи
Ти, можливо, перший конюх в стайнях Пегаса,
а пізніше – той, хто власну особистість
підняв падінням лірики у величну вічність – :
як важко зрозуміти серцевину,
хоча все навколо і підказує,
щоб повернутись до горобців вокзалу
і відчути, нарешті, власне обличчя,
те обличчя в масці, що тримаєш в своїх руках!
____________________
Автор критично ставиться до своєї творчості, хоча й розуміє її новаторство (величну вічність). Але за маскою нових форм та символів його власної поезії знаходяться звичайні радості людського життя (горобці вокзалу), адже всі творці рано чи пізно повертаються до загальнолюдських цінностей (основи параболи).
49) Вона, наче сонце, що іноді двоїться і вказує туди, де його немає
Лібуші Відерманн
Це дійсно вона, вона дійсно ще та!
Але й кінь, нагодований ячменем,
знайдених в цеглинах пірамід,
дійсно на горизонті, це дійсно той кінь.
Хоча й досі без вершника...
Бачу її всю, повернену до зелені в трагедії,
бачу, як суха гілка шкребе їй за вухом, але надаремно,
бо рано чи пізно якийсь водоплавний птах
висміє її за сльози, за її театральний екстаз...
____________________
"Вона" – це історія, котра не завжди правдиво висвітлює події минулого, але саме "вона" може створити яскраве сонце з того, про що мало хто знав. І саме "вона" може показати трагедію чи комедію, котрі в різних людей можуть викликати сміх чи сльози.
50) Осінь у Вшенорах
Туман... Ліс утопає в зеленій хвої...
Птах сидить моделлю власної тіні...
Необрамлений, потріпаний лист в нульовій основі
так тяжко вимальовує кожне слово,
що цього не витримує навіть невидана книга...
І найдовша поема в світі
має початок, а кінець – буває відсутній.
Але той, хто почав її створювати,
має вернути до першого вірша, до власної суті.
____________________
Процес створення кожного вірша у кожного автора протікає по-своєму, але найбільш вдалим варіантом, як правило, буває перший, тобто той, котрий диктується нам підсвідомістю. Під першим варіантом можна також розуміти і первісну ідею, що надихає автора на створення будь-якого вірша.
51) Спостерігаючи сонячні плями на дереві
Яка вона непомітна на цьому стовбурі
і як мимоволі соромиться того моменту,
коли Піфагор в своїй учительській любові
ступив на підніжжя театральної сцени
і оголив власне стегно наукового золота!
Яка вона скромна і як недбало стала відомою,
безкорисливо відомою, неначе каже: я – свідок,
навіть якщо і не може цього засвідчити!
Яка вона мила і як щиро дарує тепло для нашої долі,
де все інше буває таким непевним і випадковим,
що навіть молитва подяки перетворюється на ту, що молить...
____________________
"Вона" – то наука, бо сонячні зайчики на дереві нагадали автору золоту скромність наукових відкриттів, котрі завдяки таким вченим, як Піфагор, подарували людству істинні знання про світ, а отже і впевненість у житті.
52) Безрадісна краса
Наша смертність – невідворотна. Немає нікого,
хто б цю істину нам спростував,
ми й досі підвладні спокусі, як і багато віків тому назад,
і навіть краса буває безглузда,
коли вона не приносить радості...
І ми буваємо злі... А чи були б ми злі,
коли б не мали свідків?
____________________
Всі люди – смертні, але коли життя людей наповнене красою та радістю, то потім і смерть сприймається по-іншому, адже зло раціональне тільки тоді, коли воно направлена на удосконалення життя, на виправлення власних помилок.
53) Той, хто далеко
Той, хто далеко, є в серці люблячих жінок,
є тим простором, що має дещо від зірок, дерев, річок.
Та досить лиш того, щоб біля них злетів кажан,
і вони вже з переляку закриваються в свій жбан...
І дійсно лякаються фактів: "Ти повернувся?"
І добре знаючи почуття мужа, що годує камінь,
жахаються, якщо зможуть
навіть коли вже тікають,
перетнувши власні таємні кордони,
з діамантами, схованими в кишенях своєї статі...
____________________
Автор роздумує про непрості відносини чоловіка та жінки, котрі на відстані люблять один одного, але під час реальної зустрічі можуть злякатися і навіть втекти, так і не відкривши діамантів своєї душі.
54) Вірш
Це той час, коли подають капусту зі злом,
а теля – із ненавистю,
це той час, коли смерть додає хміль у вино,
а сліпі стають більше зрячими,
це той час, коли пута усі – розриваються,
і гаряча сльоза вже добре знає,
що плаче вона – тільки сама,
це той час, коли вовк бере і читає,
це той час, коли в душах наших світає,
це той час, коли не можна любити власне горе,
бо воно твоїх рідних – лише розорить...
____________________
В земному житті кожній людині на вибір постійно пропонується і зло і добро, але вже від самої людини залежить, що вона вибере (це той час, коли вовк бере і читає)
55) Курорт
Колись тут були лазні... Сьогодні не шурхотить і вітер,
і навіть старіючі галки ледве пам'ятають
до дна виварені джинси
та білизну жіночих підв'язок...
І звичайно, ніяких злих духів тут немає,
бо давно вже вигнані в безводну пустелю,
тут лише множиться волога та цвілість
і немає ніякої різниці між підлогою та стелею.
І тільки стіни, згромаджені, неначе постріл,
та зруйновані вже до пояса,
відкривають простір колишнього двору –
горбаня, що в одязі покійного Штрауса
викошує всі кущі та дерева,
щоб восени вже не замітати
додолу опале листя...
____________________
Зруйновані приміщення колишнього курорту навівають автору спогади про минулі звичаї світського життя – зі спортивними іграми та музикою Штрауса. Не все в минулому було поганим...
56) Постійно
Невдалий рік... Дощило так, що здавалось,
що вже ніколи не йтимуть дощі...
А потім настала спека, що здавалось,
що вже ніколи не йтимуть дощі...
Здавалось також, що подібний рік
буває раз на століття, але він знову повертає,
як хтось постійно повертає
своє кохання, вогонь світання
ціною власної розбитої душі...
____________________
Кохання, подібно птаху Феніксу, постійно відроджується, навіть ціною власних страждань, не зважаючи на дощі та спеку земного життя.
57) Світанок ІІ
Співають півні... День відкриває свої двері в ранок...
Заходить меланхолія, котра ніколи тебе не залишає,
котра подає одну руку коханню,
а другою – приносить страждання...
А ти думав, що тебе забули!
____________________
"А ти думав, що тебе забули!" – іронічний натяк на те, що новий день може принести не тільки приємні почуття, але й неприємні моменти.
58) Зупинка кур'єра
Вацлаву Чорному
Якби був сніг, залишився б після мене слід
там, де я на хвильку прихилився до повітки...
Але навколо – тепла зелень, навіть жінки відсвічують малахітом,
жито – наливається, хмари – важчають,
ставок їх віддзеркалює, наче морфій під шкірою...
Єгипетський папірус є значно молодшим
в порівнянні з тим, що несу я... Знову буде війна...?
Як тихо п'є кінь...
____________________
Поет відчуває своє призначення – нести людям вічні істини, нагадувати про приємні моменти суспільного життя, що народжуються в гармонії з природою, але ту гармонію може зруйнувати війна.
59) Сонце на Стрітення
Снігова заметіль...