29) Осінь II
Мисливці за коханками
осліпли б від близькості.
І вбити змія було б не гріх,
бо не видно мертвої жінки.
Пагорб, вкритий цією жовтизною,
Повітря, дерева, опалий лист.
Довірлива прозорість. Квадрат забуття.
Куб, заповнений пам'яттю кулі.
І хто б не засмутився через таку руїну?
___________________
Не завжди осінь викликає захоплення своєю жовто-золотою красою, у героя вона викликала лише спогади про смерть, адже природа, коли помирає, схожа на смерть красивої жінки, і жовтизна її обличчя лише нагадує мертвий колір пожухлої природи. І з таким умиранням ліпше вбити в собі все погане, тобто вбити свого "змія".
30) Спогади I
Сонце заходило, падало на землю,
наче канцелярська лампа,
котра перед згасненням іще освітлює
бідну акацію на міській вулиці...
Біля фонтану стояла дівчина.
Була гарна. Почав із нею розмовляти.
Здавалось, була вдячна, і кожне моє слово
було для неї прагненням пізнати інші краї,
не знала нічого, і навіть свою наготу,
що проступала через плаття,
сміялася, гралася з перстнем, покашлювала.
і мусила бути поцілована,
щоб бути ще більш загадковою.
А коли запитав її
про шлях на село,
то вказала мені інший напрямок..
А й справді: теперішнє – це не просто теперішній час!
___________________
Для героя зустріч з дівчиною була осяяна літнім заходом сонця та красою молодості, і хоча розмова з нею була короткою, герою вона подарувала велику радість, бо перетворилась не тільки на подію минулого, а й була зафіксована в поетичного творі. Адже читачі, які читають цей вірш, відчувають всі описані події не в минулому, а в теперішньому часі.
31) Тест I
Віра в людей, та ще й упевнених,
привела мене, нарешті,
під вплив тільки земного,
тому й без Бога... Має так бути,
і я вже – покараний,
бо, можливо, обманював й інші душі...
Муки зростають в моєму серці,
картають своїми докорами.
Злим язиком поцілює в мене
змія іронії. Укуси – нерівні,
але біль – дуже точний.
Якщо й мав колись радість від зла,
сьогодні ці вбивства бувають так часто,
Якщо й мав колись страх перед словом,
сьогодні свідомо відкидаю все створене,
щоб звільнити місце надії і вірі,
щоб звільнити місце свободі...
"Позолотіть ручку!" – сказав я у відчаї,
"і ради рудого волосся притягнув сюди
музику й вино, наче хотів втекти!"
Але Лейбніц помилявся... Бо п'янство
не є добровільним...
Як потім жити? Як жити,
коли я вже ледве дихаю,
а смерть навіть і не думає
заглянути у свій календар?!...
Нехай обманює, досить того, що кохає...
___________________
Назва вірша відображає намагання героя проаналізувати своє життя, зрозуміти, що в ньому було правильним, а що – ні, але у кожної людини – свій смисл життя, тому кожен виконує свої земні завдання. Лише на помилках, своїх чи чужих, люди можуть навчитися, але за будь-які труднощі в житті найкраща винагорода – це кохання.
32) Сніг
Сніг почав падати опівночі. І це – аксіома,
що найкраще в цей час сидіти на кухні вдома,
навіть якщо та кухня – то кухня твого безсоння.
Тепло, п'єш собі вино, вариш собі їжу
і дивишся у вікно на безмежно довірливу вічність.
Нащо хвилюватися про життя, яке лише – дві точки
народження і смерті, хоча лінія, звісно, не пряма.
Навіщо мучитись, дивлячись в календар
і думати про те, скільки ще таких проживає.
І усвідомлювати те, що ти не маєш
навіть на черевички для Саскії.
І для чого тобі вихвалятися,
що ти більше за інших страждаєш.
І якби на землі не було так тихо,
то снігопад варто було б вигадати.
Як заспокійливе снодійне, не для забави.
___________________
Заспокійлива дія тихого снігопаду спонукала героя до філософських роздумів про життя, зокрема про те, що не варто говорити про свої страждання, бо це буде виглядати так, наче герой хвалиться своїми муками, тобто своєю святістю.
33) Світанок
Олдріху Краліку
Це – та година,
коли повстають ангели,
що не мають любові у своїй вірі.
Це – та година,
коли вчений має лише почуття,
але й досі в них ще не повірив.
Це – та година,
коли молитва за померлих поетів
звучить даремно, бо вони вже знаходяться вище.
Це – та година,
коли буденність така таємнича,
що вона просто зникає.
Це – та година,
коли ти ще живий, але не втікаєш
ні через таємний вхід, ні під іншим іменем...
___________________
Віра має проявлятися тільки в любові – і у ангелів, і у вчених (земних вісників). А коли поети помирають, їх діяльність у Вищому світі оцінюється зовсім по-іншому, не земними мірками чи молитвами. Але і на землі вони часто мають заслужену повагу людей (живий, але не втікаєш).
34) Як?
Як жити? Як бути простим та доступним?
Я завжди шукав такі слова,
які були сказані лише один раз,
навіть слова, що взагалі не були сказані.
А треба було шукати звичайні слова.
Навіть до неосвяченого вина
не слід нічого додавати...
___________________
Поет-новатор прагне відтворити свої ідеї по-новому, тобто абсолютно новим значенням звичайних слів та новим поєднанням цих слів, але будь-якому творцю хочеться, щоб його зрозуміли. І в цьому протиріччі полягає головне переживання поета-новатора, адже він завжди вірний загальнолюдським цінностям (не слід нічого додавати...)
35) Вже знову
І коли моїх віршів часто не розумів навіть друг
(є істоти, які не можуть вбити, навіть коли захочуть),
і коли я зневірився, зовсім покинутий
(як деякі скульптури, що були так нажахані
людськими гріхами, що просто задерев'яніли),
і коли моя пропозиція є лише самострата,
я завжди прагнув лише одного – перевтілитись в ніщо,
але потім знищити і це ніщо!
Я вже знову закохався...
___________________
Людські гріхи можуть дуже пригнічувати, просто морально вбивати, тому герой вибирає менше зло – перетворитися в ніщо, а потім вийти з цього стану, особливо, коли в серці загориться нове кохання.
36) Що вона читала?
Що вона читала, та дівчина з книгою в трамваї?
Перебуваючи поза часом, простором та іменами,
мала лише емоції, що так пристрасно тремтіли,
що якби вона щось промовила, то лише лайкою,
а якби підняла очі, то вона б зустріла
повстання і падіння ангелів...
Хто прийшов в поезію,
той вже її не покине...
___________________
Герою подобаються дівчата, які захоплюються літературною творчістю, він їм по-доброму заздрить, адже ті дівчата відчувають емоції, котрі для героя залишилися в минулому...
37) Коли дощить у неділю...
Коли дощить у неділю, а ти сам, абсолютно один,
відкритий всьому, та не заходить до тебе і злодій,
і не постукає ні п'яниця, ні ворог,
коли дощить у неділю, а ти всіма покинутий
і не розумієш, як тобі жити без тіла,
і як не бути, коли ти маєш і тіло,
коли дощить у неділю, а ти сам, абсолютно один,
не чекай на розмову з собою!
Є лише ангел, котрий знає, що є над ним,
є лише диявол, котрий знає, що є під ним!
Книгу – тримаю, вірш з неї – випурхнув...
___________________
Земний світ не є ідеальним, бо в ньому є багато зла (диявола), але в той же час в ньому є і багато доброї краси (ангелів). В земному світі є також книги і вірші, а вірші, як правило, народжуються на самоті.
38) Вмираючий поет
Рука з нігтями, забарвленими моєю кров'ю
держить в долонях камінь вашого серця.
Для чого цей дар, якщо він – не цілющий бальзам?
І чи є та рука дуже важкою чи дуже легкою?
Просто здогадуюсь, я завжди просто здогадуюсь,
і така моя думка була лише припущенням,
а почуття були лиш притчею... Але була ще й течія,
але дуже бурхлива... Ціною життя
я захищав свободу, я прагнув і дивувався,
і хоча я мав видіння без одкровення,
був йому вірним і навіть став йому свідком...
___________________
Призначення поетів – бути бальзамом для душ звичайних людей, але це призначення буває дуже тяжким, адже поети ціною свого творчого життя змушені захищати своє новаторство, свої одкровення.
39) Полудниця
"Березу в лісі глушить підлісок і душить бур'ян",
сказав лісник.
"У воді відбувається те ж саме!
Там окунь є бур'яном для інших риб",
сказав рибак.
А ще там іноді проходить полудниця!
Й обидва замовкли, і все знову стало милим –
і всі дерева, і всі риби,
наче давні-давні знайомі...
___________________
Полудниця (міфічний слов'янський персонаж) є уособленням долі і навіть смерті, тому недосконалість лісового чи річкового життя, порівняно з полудницею, здається дрібницею. І згадка про невідворотну смерть примусила героїв забути про мінуси природного життя та побачити в природі тільки хороше.
40) Після святого Мартіна І
На світанку випав перший сніг. Цнотливий і молодий,
наче розповідь чи цікава пропозиція,
чи марево, що свідчить про швидкоплинність краси...
Але поки ти ще живий,
то, дивлячись на його присутність,
зізнайся, хоча б наполовину,
про своє сп'яніння і свою журбу:
бо земля вже йде до тепла і сніг вже тане...
Але перед тим, як це станеться,
ти зрозумієш по кількох слідах,
що хтось крокує впевнено, а хтось тільки шляпає...
___________________
Кожна людина залишає в житті якісь сліди, і про значення цих слідів можна дізнатися, коли порівнювати їх з первозданною та швидкоплинною красою, як от, наприклад, з першим снігом. Душа поета п'яніє від тієї білосніжної краси і журиться, що та краса – недовговічна.
41) В будь-яку ніч, особливо перед світанком
Чому люди не можуть спати?
Що їх спонукає від себе тікати,
наче ті коні, що біжать від полону!
І чому їх трясе так від жаху!
Торохтіння кісток змушує їх поспішати,
невловимість душі – шипіти і все покидати,
навіть докори совісті тікають від нас в невідомість.
Але саме там – відображення всіх дзеркал...
___________________
Герой вірша задумується над смислом свого життя і розуміє, що цей смисл полягає не в матеріальних чи фізичних проявах, а в прагненнях душі до невидимого, бо саме там, в Небесному світі, все стає зрозумілим, як стає зрозумілою фігура людини в кімнаті, де повно дзеркал.
42) Вони є
Є речі, приховані в нашій душі,
вони там існують самі по собі.
І те справжнє, людське
могло б з усмішкою показати себе.
Але наше підсвідоме проявляється все рідше.
Тварини – і тi більш тепліші...
____________________
В кожної людини є божественна душа, яка прагне до доброти, любові, милосердя, але люди ці якості часто не хочуть проявляти.