Корнелія Функе — Чорнильне серце (характеристика та аналіз героїв твору)

Меґі. Головна героїня роману, яка успадкувала від батька дар оживлення книжок. Дівчина безмежно любить і знає літературу, мріє стати письменницею. Книжки оживають у момент, коли від дівчини залежить доля близьких людей. Меґі з гідністю проходить через усі випробування, бо має сильний характер, веселу вдачу й допитливий розум. А ще вона відкрита до спілкування, любить своїх рідних, уміє побороти почуття страху й сміливо йде до власної мети. Усі ці моральні якості вона взяла з книжок, які її скрізь оточують і є її найбільшим скарбом. Ще на початку твору авторка розповідає про сховок Меґі – скриньку з книжками, яку вона неодмінно бере із собою в кожну подорож. Саме книжки навчили дівчинку мислити, відрізняти добро від зла, поважати кожну людину й бажати всім щастя. Лише така позитивна героїня здатна побороти темні сили, не допустити світове зло на Землю й визволити власних батьків. Меґі зовсім не пам'ятає матері, але не відчуває себе знедоленою, бо живе в чарівному світі, сповненому любові, фантазії і пригод, – світі чудових книжок.

Цитати: "Дівчинка з ясними очима – немов латочки неба, обрамлені темними віями… Коси їй дісталися біляві – од матері. Їй було вже, зрештою, дванадцять років. На цьому дитячом личку не лишив своїх темних слідів ще жоден смуток".

Мортимер Фольхарт. Батько Меґі, палітурник, який володіє даром оживлення книжок. Меґі називала свого батька "книжковим лікарем". Мо є книжковим фанатом, саме він навчив Меґі цінувати красу друкарського слова.

Цитати: "Мо не дозволяв їй запалювати вночі свічок. Вогню він не любив. "Вогонь пожирає книжки", – часто казав він", "…коли якому небудь букіністові, колекціонеру чи якійсь бібліотеці потрібен був палітурник і Мо запрошували очистити кілька давніх цінних книжок від плісняви й пороху чи заново їх оправити. Щоправда, на думку Меґі, слово "палітурник" не дуже пасувало до батькової професії, і кілька років тому вона змайструвала на двері його майстерні табличку з написом: "Мортимер Фольхарт, книжковий лікар"".

Вогнерукий. Персонаж, якого Мо вичитав з "Чорнильного серця". Не по своїй волі живе у реальному світі. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Вогнерукий ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Ґвін. В кінці твору Вогнерукий краде у Мо книгу, в яку відчайдушно намагається повернутися, адже там є хтось дуже йому дорогий.

Цитати: "Він відгорнув із чола геть мокру чуприну. Вона сягала йому майже до плечей. Неголена щетина навколо тоненьких губів була руда, як ото хутро у бездомної кицьки, що їй Меґі іноді ставила за порогом блюдце з молоком. На щоках щетина в чоловіка була ріденька, мов перший пушок на підборідді у юнака. Отож рубців вона не закривала – трьох довгих блідих рубців, через які обличчя мало такий вигляд, немовби колись розбилося й тоді його зліпили наново".

Ґвін. Звірятко Вогнерукого.

Цитати: "Завбільшки тваринка була майже як кролик, тільки багато, сказати б, стрункіша, а пухнастого, мов хутряний комірець, хвостика вона притискала до грудей Вогнерукого. Тваринка вчепилася невеличкими кігтиками в його рукав і позирала на Меґі блискучими чорними оченятами-ґудзиками, а коли позіхнула, то оголила низку гострих, як голки, зубенят. Просто за вушками – в малесенькі ріжки".

Елінор. Тітка Меґі, дуже любить книги, має величезну бібліотеку. Для неї величезним ударом було, коли люди Каприкорна спалили усі її книги. Та це також стало для Елінор поштовхом на боротьбу зі злом. На початку твору Елінор дещо грубо відноситься до Меґі побоюючись, що дівчина погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меґі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду всяким магічним істотам, які вийшли з книги.

Цитати: "На порозі стояла жінка – старша, багато старша за Мо, хоча визначати вік дорослих Меґі не дуже й уміла. Її обличчя нагадало Меґі бульдожу морду, та, може, цієї хвилини в жінки просто був такий настрій. Вона була в світло-сірому светрі й попелясто-сірій спідниці, на короткій шиї – перлове намисто, а на ногах – пантофлі. Уже сиві коси жінка зібрала у високий вузол, але з нього на всі боки вибивалися пасма, так наче вона зачісувалася похапки й нетерпляче. Одне слово, вона не була схожа на жінку, яка надто часто заглядає на себе в дзеркало".

Тереза. Дружина Мортімера, мати Меґі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Каприкорна, Басту і Вогнерукого. 5 років тому її вичитав з книжки Даріус, але вона вийшла німою, з іменем Реза. Жінка двічі намагалася втекти з Каприкорнового села, але не її повертали. Вона виконувала роль служниці, таємно допомагала Вогнерукому, і він носив з собою її фотографію. Всі ці роки Тереза згадувала дочку і прагнула повернутися в сім'ю.

Цитати: "Мамі подобалося слухати. А того разу вона вибрала "Чорнильне серце". Вона завше любила всілякі пригодницькі історії – історії, сповнені блиску й мороку. Вона могла перелічити напам'ять імена всіх рицарів короля Артура, знала все про Беовульфа й Ґренделя, про давніх богів і не дуже давніх героїв. Любила мама й історії про піратів, та найдужче їй подобалось, коли траплявся хоч один рицар, хоч один дракон чи хоч одна фея. До речі, вона завше ставала на бік драконів".

Баста. Герой "Чорнильного серця", якого вичитав Мо. Баста був ключником Каприкорна, виконував усі його накази, але пізніше втратив його довіру і його мали стратити. Баста любив свій ніж і був дуже забобонний.

Цитати: "Цей чоловік мав різкі риси обличчя й близько посаджені очі, які він весь час прищулював, немовби так краще бачив. На зріст Баста був невисокий, плечі мав вузенькі, майже як у хлопчика, і все ж у Меґі перехопило подих, коли він ступив крок до неї. Ніколи ще вона нікого так не боялася, і зовсім не через рушницю в його руках. Було в ньому стільки люті, стільки злості…".

Каприкорн. Головний негативний персонаж, якого Мо вичитав із "Чорнильного серця". Хитрий, злий і сильний. Не хотів повертатися назад у книжку, але прагнув, щоб Мо, а пізніше Меґі, вичитали для нього Привида – найбільше зло з книжки.

Цитати: "Це був чоловік високий і худорлявий, так ніби шкіра надто туго обтягувала йому кості. А сама шкіра була бліда, мов чистий аркуш паперу, чуб стримів їжаком. Меґі не могла зрозуміти, який він – білявий чи сивий. Очі він мав майже такі самі бліді, як і шкіра, – безбарвні й світлі, мов срібні монети. У нього була на диво м'яка лінія губів, майже як у жінки. Розмовляючи, він раз у раз проводив по них мізинцем, так ніби хотів їх підтягти. Губи були такі самі безбарвні, як і все його обличчя. Голос у нього був виразніший, ніж обличчя, – глухий і суворий".

Мортола. Матір Каприкорна, яка виконувала усі його накази.

Цитати: "Вона нагадувала стару сороку – гладенько зачесані й зібрані у вузол сиві коси й гострий ніс, що геть не пасував до її невеличкого, зморшкуватого обличчя. Жінка кивнула Каприкорнові головою і вийшла".

Фарид. Хлопець, якого Мо вичитав з "Тисячі і однієї ночі", коли Каприкорн вимагав вичитати для нього скарби і золото. Фарид згодом став другом Вогнерукого.

Цитати: "Хлопчина був десь років на три-чотири старший за Меґі. Тюрбан на голові брудний, очі на смаглявому обличчі темні від страху. Він тер і тер їх долонею, мовби намагаючися стерти все, що було перед ним: чужу обстановку, чужих людей… Його вбрання, що сягало аж до смаглявих босих п'ят, у сутінках церкви відливало блакиттю".

Феноліо. Автор книги "Чорнильне серце", повністю зачарований створеними персонажами. Побачивши і зрозумівши зло, яке вийшло з його книги, Феноліо переписав кінець книжки і з допомогою Меґі та Мо змусив Каприкорна зникнути.

Цитати: "Він був, принаймні в очах Меґі, таки старий – років шістдесятьох, а може, й старший. Обличчя зморшкувате, як у черепахи, але чуб чорний, жодного сліду сивини (згодом дівчинка довідалася, що він фарбований). Проте на старого діда цей чоловік аж ніяк не скидався. Навпаки, він так поважно постав перед ними на порозі, що в Меґі й мову відібрало".

Привид. Персонаж з книги "Чорнильне серце", який був потрібний Каприкорну в реальному світі. Привид був зроблений з попелу всіх, кого вбив Каприкорн.

Цитати: "Часом він бував червоний, наче вогонь, часом – сірий, мов попіл, на який вогонь обертає все, що пожирає. Він вибивався із землі так, як ото полум'я з купи хмизу. Сірий велет на тлі чорного нічного неба, очі – мов дві палахкі зірки. Смерть несли його пальці й навіть його подих. Він виростав біля ніг свого володаря, безголосий і безликий, принюхуючись, мов собака, що бере слід, і очікуючи, коли господар укаже йому на жертву".