Завантаження
Володимир Ворона, "Монолог самоти"
Я стою край села, біля дороги й невідривно дивлюся на неї: чи ніхто не їде? Позаду мене, на північ, луг, Десна, переді мною – асфальт. Я ще не надто стара, нещаслива тільки... Бо самотня. Повз мене часом мчать автомобілі, а я все сподіваюся, що ось один якийсь зупиниться, вийдуть з нього люди, до мене підійдуть – нехай і чужі, та все ж люди.
Я – хата. А хаті без людей не можна. Коли в хаті немає людського духу, вона гине. Ви гадаєте, дах, двері, вікна вбережуть хату? Ні-і.....