Дочка жандарма

Винниченко Володимир

П'єса на дві дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Корольчук — робітник-машиніст.

Корол ьчукова — його мати.

Качуренко — жандармський вахмістр.

Оля — його дочка.

Наталка— робітниця.

Гнат,

Кузьма,

Василь, —

робітники залізниці.

Лікар.

Офіцер.

Робітники.

ДІЯ ПЕРША

Залізниця. Зліва — стіна депо з великими дверима, з яких виходять рейки. Задня стіна — краєвид невеликого містечка. Вечір. В містечку видно вогні в деяких хатках. Перед розчиненими дверима, на рейках, накладено дошки: деякі з робітників ще носять на купу з депо шматки дерева й заліза.

Гнат (кладучи з Кузьмою дошку). Ну, й годі! Барикада — перший сорт! Тепер, товариші... Слухайте, товариші!

Кузьма (клопотливо). Може б, слухай,той... може б, сюди вагонів підтягнути? Парочку вагончиків. От сюди їх...

Гнат. Не треба. Чекай.

Василь. Кузьма, мовчи! Заткнись — твоє діло потім!

Гнат. Так от, товариші. Тепер, значить, треба держатись. Паровоз наш. (Показує рукою на депо). Але треба його вдержати у себе хоч до ранку...

— Вдержимо! Ого!

— Чорта з два дамо!

— Хай спробують!

Гнат. Чекайте, товариші! Тут діло треба обдумати. Будь у нас револьверів хоч з двадцять, так і думать нема чого...

Кузьма (так же заклопотано). У Задубного б можна взяти, так далеко, чорт, живе. Якби хтось з хлопців...

Гнат. Чекай, Кузьмо...

Голос. Кузь, помовчи там!

Гнат. Тут, братця, діло не в тому. Револьвери не штука. Тут без револьверів видержати. От факт! Паровоз ми відвоювали, а далі...

Василь. А тепер їхати на паровозі в Горохове! Комітет виручить.

Гнат. А як ти поїдеш в Горохове? Хто повезе паровоза? Ти? Вони, сукини сини, знали, кого арештувать. Як ти без машиніста поїдеш?

— А Федір Жмаха? Голоси:-А Корольчук?

Гнат. "Жмаха"... А де Жмаха? Найди його, як він десь третій день п'є.

Голос. А Корольчук?

Деякі поглядають на Ол ю, яка стоїть, спершись на барикаду.

Гнат (неохоче). Корольчук... не годиться. Голос. Та чому не годиться? Найлуччий машиніст... Гнат (сердито). Не годиться, та й годі! О л я (весело, спокійно). Корольчук, товариші, не за нас. Він не поїде...

Гнат. Ну, та що там!.. Треба Жмаху шукать. Хай хто-небудь поїде в Капустяне, він, мабуть, у свого тестя п'є.

Василь. Я поїду! Я його хоч мертвого, а приведу!

Кузьма. Як буде упиратись, скажи, що той... що не можна так... Тут уся, сказать, держава, увесь робочий клас, а він, сволоч, п'є. По всій Росії забастовка, а ми піддамося? Того не буде!.. Хай їде...

Гнат. Ех, шкода — Скляренка забрали! Той би без рельсів пробрався в Горохове... Ну, та що...

Василь. Ану, тихо! (Прислухається до станції).

Всі озираються й дивляться.

Гнат. Ні, нічого... Вони не можуть так хутко. Не раніше, як на ранок збере. Ех, якби до ранку Жмаху знайти! Катай зараз, Василю. Чекай... А ми, товариші... Хай кожний іде додому. Стерегти паровоза будемо по черзі. Як що трапиться, щоб всі сюди бігли. Не давать їм паровоза! Вони хотять у губернію поїхать і привезти нам солдатів? Ну, цього не буде! ґ — Не дать! Нізащо!

Гол оси:< — 3 якої речі?

V — Наш паровоз! Революційний!

Гнат. Хай приводять жандарми стражників, все одно! Не піддаватись!

Василь. Убить старого жандарма, щоб не...

Гнат (змішано і строго до нього). Ну, ти з язиком по-менше...

Всі дивляться на Олю.

Оля (сміючись до Василя). Нічого, товаришу. Старий жандарм вже давно не батько мені... Тільки я думаю, що вбивать не треба.

Голоси ( — Розуміється, не треба. — От ще сказав!

О л я. Чекайте, товариші... Не через те я кажу, що він мій батько, а тому, що те не поможе. Ну, уб'єм одного, а дадуть другого...

Голос. Звичайно.

О л я. Нам треба, щоб ми самі видержали... А держатись нам трудно... Жандармам і начальству можна держатись, бо вони мають гроші, їм хоч рік буде стоять залізниця — нічого, а нам трудно. От вони тепер поїхали по селах збирать на нас усіх сільських поліцаїв... Вранці вони, може, вже будуть тут. Що нам робить?

— Не давать, та й годі!

— Хай ідуть! Хай вбивають!

— Не даватись!

О л я. Товариші... Товариші... Чекайте. "Не даватись". Ну, вони заберуть паровоз і поїдуть в губернію. А з губернії привезуть салдатів і всіх нас арештують або перестріляють, як було на Болоховій. Нам, що б там не було, треба зв'язатись з нашими товаришами на Гороховім. Там нам дадуть грошей, зброї, і ми зможемо хоч з місяць страйкувати. А як не встигнемо до ранку виїхати і як прийдуть жандарми з поліцією, то... віддать їм паровоза.

— Як? З якої речі?

— Як віддать?

— Ну, як же це? Нізащо!

О ля. Чекайте! Битись з ними ми не можемо. У нас усього два револьвери й одна рушниця. Що ми зробимо? Чекайте, товариші! Хай беруть паровоза. Тільки вони на ньому не поїдуть. Ми його попсуємо...

Гнат. А як не встигнемо попсувати?

Ол я. Попсуємо рейки.

Гнат. А як і те не встигнемо?

О л я. Ну, так що ж буде доброго, як ми станемо тут і безоружні будемо не давати паровоза?

Гнат. А, от тут і єсть. Що? Чорт його зна... Помремо всі, і кінець. Хай стріляють. Все одно вони нас по одному переловлять.

Кузьма. Ех, якби можна було по телеграфу в Горохове...

— Е, в Горохове!

— А як вони по телеграфу в губернію да-дадуть знати?

Гнат. Ну, то як, товариші? Давати без бою паровоза чи ні? Для якого ж біса ми його сюди таскали? Ол я. Треба Жмаху знайти!

Голос. А Корольчук? Чому його не можна? Що вщ, жандармам передався, чи що?

Оля. Корольчук жандармам не передався, а тільки не схоче. А проте поговоріть з ним.

Гнат. Поговорити можна... Ну, Василю, катай у весь дух в Капустяне за Жмахою! А ви, товариші, по хатах... Як буде — побачимо... Ми тут зостаємся стерегти — я, Кузьма й товаришка Оля. А потім о дванадцятій годині слідуючі... Щоб не забули.

— Ну, ще чого скажеш!

— Не забудемо!

— А як що — давайте знати!

Гнат. Добре. Ну, йдіть. Та підіть по всіх товаришах, поговоріть, щоб не падали духом!

— Добре! Бувайте здорові!

— Добраніч!

— Щасливо!

Гнат (Василю). А Жмаху просто сюди веди. Ми тут будемо всю ніч, додому не підемо. Василь. Добре. Бувайте! Гнат і Оля. Щасливо!

Оля. Трошки холодно. Треба погрітись. (Ходить хутко по сцені).

Гнат. Вечори холодні поставали. (До Кузьми). У тебе ж заряджений револьвер?

Кузьма. Ну, от... А що ж би я його так держав?

Оля. Піду, обійду кругом депо. (Іде вліво).

Гнат (по паузі). Що, Кузьмо, хотів би ти собі таку жінку? Га?

Кузьма. Е!.. З неї жінка... Яка з неї жінка? Гнат. Що? Не подобається?

Кузьма. Чого не подобається? Тільки жінка... Що то за жінка, як вона вроді хлопця з револьверами ходить.

Гнат. Ха-ха-ха! А тобі б, щоб з макогоном?..

Кузьма. Та вже більше випадає з макогоном... Щотам у них вийшло з Корольчуком?

Гнат (робить цигарку). Не знаю.

Кузьма (цікаво). Е, знаєш... Що? Посварились? Чого Корольчук не хоче їхати?

Гнат. Не знаю. Не хоче, та й годі.

Кузьма. Що ж він, за жандармів, чи що?

Гнат. Не знаю, кажу тобі.

Кузьма. Брешеш, ти ж його приятель...

Гнат. Посварились того, що й йому хочеться, щоб вона ходила з макогоном, а не з револьвером.

.Кузьма. А-а...

Гнат. "А-а"... Розумний, правда?

Кузьма. Та що ж? Тільки... Ну, нехай собі там з нею, а чого ж він нас цурається?

Гнат. А от піди спитай його. Він цілий рік за нею ходив, от мав макогона їй в руки дати, а тут ми револьвера їй... Досадно... А як арештують її, то й зовсім пропала.

Кузьма. Що ж, вона його не любить хіба?

Гнат. Чого так?

Кузьма. Та чого. Якби любила, не покинула б.

Гнат. Ех, ти! (Насува шапку на лоба). Якби ще тебе так хто любив, як вона його любить...

Кузьма. А чого ж той... чого ж вона не хоче так, як він каже?

Гнат. Е, відчепись. Ходім і ми,— холодно.

їде за депо, за ним Кузьма, наперед зачинивши двері. Якийсь час нема

нікого.

Виходить Корольчук, за ним Наталка.

Корольчук (спиняючись). Ну, чого тобі хочеться, кажи прямо?

Наталка (мовчить, потупившись, мне руками хустку). Корольчук. Ну, Наталко? Мені ніколи. Наталка (тихо, не підводячи голови). Не їдь у Горохове... Не ходи сюди.

Корольчук. Знов! А тобі кажу що від цього?

Наталка мовчить. Корольчук. Ну?

Наталка. Тебе арештують або... уб'ють.

Корольчук. Ну, так що? Яке тобі діло? (Наталка мовчить). Ніхто мене не арештує і не вб'є. Іди додому, прощай, у мене справа тут є.

Наталка. Оля тебе не любить.

Корольчук. А тобі яке діло? Ну, не любить, то що з того? Ну,чого ж мовчиш? Ти мені це хотгла сказати? Ну, я знаю. А що далі? Щоб я тебе полюбив? Не люблю й не полюблю. Ну?

Наталка мовчить, потім помалу мовчки повертається і йде назад. Корольчук іде до депо, хмуро роздивляється навкруги. Виходить Оля.

Оля (весело). А! Добривечір! Чого ж сам прийшов? Корольчук. Аз ким же ще?

Оля. Ну, хоч би з моїм татом та з десятком поліцаїв. Корольчук. Ти знаєш, що ти говориш? Оля. А що ж тут такого надзвичайного? Корольчук. Я прийшов не лаятися з тобою, а побалакать... Там (хита на станцію) за стражниками поїхали.

Оля. Знаємо й чекаємо їх.

Корольчук. Вас усіх розгонять і заберуть паровоза. О л я. А ти їм поможеш, правда?

К о р О'л ь ч у к (по паузі). Так от, я прийшов сказати тобі: хочеш, я поїду на паровозі в Горохове?

Оля робить здивовано-радісний рух.

Корольчук. Але з умовою... Оля (осідаючи). Ага!

Корольчук (по паузі). Щоб ти зразу ж повінчалась зі мною й не мішалась до революції.

Оля. Так... Ну, так я не хочу. Можеш не їхати.

Корольчук. Ага! Так я й знав!

Оля. Нащо ж питав, як знав? (Сміється).

Корольчук. Дурний. А дурний завжди вірить усім.

Оля. Що ж, ти вірив, що я згоджуся?

Корольчук. Я вірив, що ти справді любиш мене.

Оля. Може, й люблю, а може, й ні. Такого, який товаришів покидає для своєї втіхи, такого не люблю.

Корольчук. Яка ж моя втіха?! Що ти плетеш? Що ти справді? Яка втіха?

О л я. А така, що ти... А, Остапе, що двадцятий раз про те саме говорити. Годі. Не покину я товаришів, і кінець. Ти можеш — кидай.

Корольчук. А-ти для своєї втіхи не жертвуєш інтересами товаришів?

Оля. Як саме?!

Корольчук. А так. Щоб не вийти за мене, ти не хочеш їхати зі мною в Горохове, а значить, помогти товаришам.

Оля. Так ти мене хочеш взяти? Силою? Примусом?

Корольчук. Як би не було, а ти хочеш так помогти товаришам? Га?

Оля. Ні!

Корольчук. Ага! Ну, то так ти мене любиш. Оля. Не люблю я тебе! Зовсім не люблю й не буду любить. Іди звідси... Іди до жандармів!

Входять Кузьма і Гнат.

Гнат. А! Здоров... Ну, що? (Ніяково дивиться на обох). Корольчук. Здоров...

Гнат (до Корольчука).

1 2 3 4 5