уже в мені, іще в мені:
цього не візьме днів остуда,
час людства —мій він час олюднив
найменнями Любов і Гнів.
Усе живе — запульсувало,
завирувало, пойняло:
я ніби з полум′я постала,
я свій народ в собі пізнала —
мене до цього не було!
Озвавсь, прокинувсь клекіт моря
і клекіт космосу в крові,
і сходять ще, й згасають зорі,
і молодість у непокорі
на вічність б′є у неба дзвін.
Так, я жива, я є, я буду!
Перемагаймо небуття!
Що в крихтах серць? —
Планета люду,
історії трударський будень,
прообраз чесний
майбуття!