Свято не називне, свят таких небагато.
Диво — як райський кущ з білих троянд і магнолій,
Ніби з біблійних пущ чи з весняного болю.
Диво без слів і імен, диво не називальне,
Диво без райських сирен, диво сумне і мовчальне.
Несповідимий шлях кожного нашого слова,
Ніби хтось тихо простяг руку для рим і розмови.
Хто він, той білий дивак? Хто він, той янгол печальний?
Ніби поставив лайк, і лайк отой – визначальний.
Незрозумілий шлях, незрозуміла пісня,
Ніби ішов жебрак і обірвав вишні.
І вишень тих повен глек, і вишень тих повне серце,
І звати його ім'ярек, й імен його тисяча версій.
І кожне його ім'я — наче у вірші рима.
І постать його нічия, і поступ його незримий…