Маруся Богуславка

Нечуй-Левицький Іван

Оперета на 4 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Настя Богуславиха, сотничиха, багата вдова. Маруся Богуславка, її дочка. Панас, її син, молодий козак.

Богдан Сопілка, хорунжий, посажений батько на Марусиному весіллі.

Василь Тетеря, козацький полковник, Марусин жених.

Іван Коркішка, дружко.

Любка, старша дружка.

Галя, світилка, дівчина.

Варка, свашка, молодиця.

Томило, старий козацький гетьман.

Байда, гетьман.

Кобзар.

Козак.

Юсуф-паша, другий Марусин чоловік. Євнух.

Дружки, Богуславчин рід, гості, поїжджани, світилки, свашки, старости, дружки, бояри, музики, козаки, татари, яничари, муеддини, жінки Юсуфа, прислужниці в сералі, запорожці, Марусині діти, молодиці та дівчата.

Дія діється в XVI віку. Між II і III діями минає 6 літ.

ДІЯ ПЕРША

Настина світлиця, убрана по-весільному й освічена. В світлиці двоє дверей; серед світлиці стоїть довгий стіл, застелений білими скатертями, на столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках. Настя ходить коло стола, кладе коровай і порядкує. Рід і гості сидять і стоять збоку. Дружки вбирають гільце калиною, барвінком, колосками жита й вівса.

ВИХІД 1

Настя, Богдан, Панас, дружки, рід і гості.

Дружки (в'ють гільце й співають). Благослови, боже, Пречиста госпоже! І отець і мати

(кланяються Насті й Богданові)

Своєму дитяті Се гілечко звити, Свій рід звеселити.

Настя й Богдан.

Благослови, боже, Пречиста госпоже, Нашому дитяті Се гілечко звити І рід звеселити.

Дружки й рід.

Благослови, боже, Пречиста госпоже,

Та нашій княгині Се гілечко звити, Марусю звеселити.

Панас (йде до кімнати, одчиняє двері).

Сестро моя! краса твоя — слава моя. Час тобі на посад сісти

ВИХІД 2

Настя, Богдан, Панас, Маруся, Любка, дружки, рід і гості. Маруся виходить в квітках, стрічках, з вишиваним рушником у руках. Коло правого вуха два віночки, звиті з волочки на обручиках. Маруся кланяється Насті й Богданові, цілує їх у руку, потім кланяється усьому родові й гостям. За нею виходить старша дружка,

Любка.

Маруся (кланяючись матері й посаженому батькові).

Ой мій батечку, Моя матінко! Дякую вам За хліб, за сіль. Благословіть мені На посад сісти.

Панас подає Марусі кінець шовкової хустки, а за другий кінець веде її на посад; за нею йде старша дружка, потім усі дружки рядом одна за другою.

Дружки, рід й гості (торжеств енно).

Ішла Маруся на посад, Зострічав її господь сам, А той посад )

Янгол писав bis

Од господа бога. І Писали його малярі Темної ночі при зорі, Темної ночі

При свічі, І Ясного сонця — )bis

Віконця. і

Маруся сідає за столом на покуті, коло неї старша дружка. Усі дружки сідають кругом стола. Настя порядкує: передає з кімнати через слуг тарілки з горіхами, родзинками.

Дружки.

Летять галочки у три рядочки,

А зозуля попереду.

Усі галочки по лугах сіли,

А зозуля на калині.

Усі галочки защебетали,

А зозуля закувала.

Ідуть дружечки у три рядочки,

А Маруся попереду.

Усі дружечки по лавках сіли,

А Маруся на посаді.

Усі дружечки та й заспівали,

А Маруся заплакала.

Чого ж ти плачеш, чого жалуєш,

Молодая княгине?

Чи жаль же тобі батенька свого,

Чи подвір'ячка його?

Не жаль же мені батенька мого,

Ні подвір'ячка його;

Ой, як жаль мені прогуляннячка

І свого прибираннячка,

Ой, як жаль мені русої коси

І дівоцької краси!

Богдан підносить на тарілці чарку вина й частує Марусю. Маруся цілує його в руку.

Маруся.

Частуй, частуй, панотченьку,

Тепера мене! Бо тепер я, панотченьку,

Гостина в тебе.

(До матері, котра стоїть з тарілкою й чаркою вина).

Частуй, частуй, моя мати,

Тепера мене, Бо тепер я, моя мати,

Гостина в тебе. Не раз, не два, моя мати,

Ти заплачеш, Поки мене в своїй хаті

Ти побачиш.

(Маруся бере од Богдана чарку з вином і вмочує губи).

Богдан і Настя (разом).

Не раз, не два, моя дочко,

Я заплачу, Поки тебе в своїй хаті Та побачу.

Настя частує Марусю. Маруся цілує її в руку й п'є. Дружки й рід.

Мати дочку частує, Щастя-долю дарує. Випий, випий, Марусе, Повную, повнесеньку З щастям-доленькою.

Богдан і Настя частують дружок і гостей. За кулісами чуть музики, потім співи: йде поїзд.

Поїзд (за кулісами).

Пусти, свату, в хату! Тут же нас не багато: Дев'ять бояр кіньми І два братики рідні; Дві сванечки в возі На лютім морозі. А ми тобі не докучимо, Тільки шати пересушимо. А в нас такі шати, Щоб Марусю взяти. Коло дверей стає Панас з шаблею.

Дружки й рід (на сцені).

Ми вас не знаємо,

В хату не пускаємо! Поїзд (за сценою співає жалібно, аж проситься).

Ой, доки ми та стоятимем,

Сиру землю топтатимем

Червоними чобітками,

Золотими підківками.

Ой, якби ви, свати,

Вийшли б до нас з хати

До хати прохати,

Бояр частувати. В світлицю входить Іван Коркішка, дружко, з чотирма дружками. Коркішка держить на тарілці дари і зараз дарує Панасові хустку й кинджал. Панас ховає шаблю в піхву й оступається од дверей.

ВИХІД з

Ті самі, Іван Кор кіш к а і чотири дружки.

Іван Коркішка.

Перший дружко ввійшов Та ударив чолом Перед вашим столом, Та й ударив чолом Перед усім родом, Перед Марусею, Княгинею молодою.

(Кланяється Марусі й родові й дає дари Насті й Богданові).

Всі дружки.

Перші дружки ввійшли Та вдарили чолом Перед нашим столом, Перед родом-родиною, Княгинею молодою.

Одна дружка бере кухоль і полумисок, зливає воду дружкам на руки й подає рушник.

Дружки.

Миють дружки ручки, Поглядають на кілочки, Чи не висять рушнички У нашої паняночки.

Дружки виходять з світлиці й зараз вертаються. За ними входить Василь Тетеря; кругом його багато дівчат світилок і молодих свашок з засвіченими трійцями в руках, між пучками калини й васильків. Світилка Галя держить в руках при трійці в пучку зілля шаблю. Потім йдуть бояри, свати й гості, за ними музики.

ВИХІД 4

Настя, Богдан, Маруся, Любка, Іван Коркішка, Василь Тетеря, Панас, Варка, Олеся, Галя, дружки, рід, гості, боя р*и, свати

й музики.

Поїжджани (стають коло самого порога й співають, прохаючи).

Пусти, свату, в хату, Тут же нас не багато:

Бояри, та світилки,

Та свашки-чорнобривки.

Дружки й рід (грізно).

Не наступай, Литва! Не наступай, Литва! Бо буде в нас битва. Будем бити, воювати, Та Марусі не давати. Не наступай, Литва! Буде у нас битва!

Поїзд (просить).

Ой сватоньку, ласкав!

Пусти нас, будь ласка!

Дамо коня вороного

І меча золотого;

Дамо тобі сіделечко,

Тільки пусти, наше сердечко.

Свашка Варка (виступає).

Гнися, калино, гнися, Ти, Василю, не журися! Ми калину обламали, Ми Марусю підмовили.

Старша дружка, Любка (виступає).

Не ви калину садили, Не ви княгиню родили, Родила її мати, Казала вам не дати.

Олеся, менша дружка (вискакує. До Галі).

Світилочко, пишна пані! Не гордуй же ти нами, Бо як будеш гордувати, То не будем частувати.

Світилка Галя. —

Ой, якби я пані, Не була б я з вами; Сиділа б я з паничами За білими калачами.

Поїзд.

Сиділа б ти з паничами За білими калачами.

Дружки.

Світилка—шпилька при стіні, На неї сорочка не її, То тії баби, що в шпиталі; Прийшла та баба, торкає: Скидай сорочку, смеркає!

Світилки й свашки.

Брешете, дружки поганки! На нас сорочки з китайки. Нас мати виряджала, З скрині сорочку давала.

Менша дружка (виступає й співає до дружка).

Тобі, дружку, не дружкувати, Тобі, дружку, панувати В Києві над водою, За доброю огородою.

Дружко крутить носом.

Старша дружка (до боярина).

Старший боярин, як качан! Витріщив очі, як баран. Обручами очі збиті, Мочулою звиті, Личком підперезався, У бояри прибрався.

Боярин насторочує вуха, а потім крутить носом. Менша дружка (до старости).

Наш староста вдався, Сім рік не вмивався. Взяла сваха за бороду Та повела його в воду; Піском терла, водою мила, Череслом підголила, За столом посадила.

Староста одмахується руками.

Варка, свашка (до дружок).

Старша дружка під сволок, З'їла калачів сорок. Нехай ніхто не противить, Нехай, здорова, ся живить.

Старша дружка (до свата).

Наш сватонько з міста, В його голова з тіста, Губи з петрушки, Очі з чорнушки, А в щоках діри, Повлазили щури; Голова сніпками вшита, Борода гонтом побита, А в бороді миші; Треба кота впустити, Миші виловити.

Сват крутить носом і махає руками. Коркішка, дружко, виступає й підносить Насті червоні сап'янці. Другі дружки роздають на тарілках батькові, родові і дружкам хустки, шишки.

Настя (держачи на тарілці сап'янці).

Чи це ж тії чоботи, Що зять дав, А за ції чоботи Дочку взяв?

Чоботи, чоботи ви мої!

Чом діла не робите ви мені? На річку йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи хлипали.

Чоботи, чоботи ви мої!

Чом діла не робите ви мені?

Богдан і Настя (до поїзда).

Просимо сідати У нашій хаті!

Поїжджани сідають на лавах. Тетеря з боярином на першому місці. Дружки співають ласкаво, на мир.

Дружки.

Ой ви, старости, ви старі сивесенькі! А ви, бояри, ви сини отецькі! А ви, сванечки, ви наші паняночки! Ви, світилочки, ви наші голубочки! Чого ж ви до нас нерано приїхали, Нашу княгиню нерано одвідали?

Світилки й свашки.

Ой ви, дружечки, ви наші голубочки! Ой, тим ми до вас нерано приїхали, Що нашого князя ласкавий панотченько Забарив же нас ласкавими словами, Годував же нас білими калачами, Напував же нас солодкими медами.

Дружки йрід.

Наша Маруся чорнобрива, Як голубонька сива, В руках рушник носить, Вас вечеряти просить.

(Разом з поїздом).

Наш Василь чорнобривий, Як голуб сизокрилий, В руках шличок носить, Вас на весілля просить.

Василь Тетеря (виступає. Йому Панас підносить на тарілці хустку. Василь затикає хустку кінчиком за пояс).

Зажурилася, заклопоталась

Соловейкова мати:

"Чого, синоньку, сивий соколочку,

Сам сидиш у садочку?

Ой за годину, за годиночку

Полини собі по галочку".

Ой попід лісом битая доріженька,

Посеред лісу червона калинонька;

Ой там їхав я із боярами,

Мені дорогу калина заступила.

Вийняв шабельку, став калину рубати,

Стала калина до мене промовляти:

"Ой не для тебе ся калина посаджена! А задля тебе Маруся ізряджена".

(Василь іде до Марусі. Панас стає за Марусею на стільці й махає шаблею).

Панас.

Не наступай, Литва! Буде у нас битва. Буду битись, воювати, Сестри не давати.

Дружки.

Братику, не лякайся! Ще лучче постачайся. Не продавай сестри За сотню й за чотири! Братику, гроші — слина, Сестриця — родина.

Дружко подає Панасові на тарілці пістолета й шаблю. Панас оступається.

Дружки.

Татарин, братик, татарин! Продав сестрицю за дари. Русу косоньку за п'ятак, Біле личенько пішло й так!

Мати накриває Марусі голову серпанком.

1 2 3 4 5 6 7