Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом

Нечуй-Левицький Іван

(Оповіданнє з давніх часів)

1. Польські посли у Хмельницького.

Рік тисяча шістсот сорок дев'ятий був дуже славний для Хмельницького і для цілої України. Козацьке військо, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщині з честю й славою верталось до дому. Про ті часи склав нарід пісню:

Та не буде краще, та не буде лучше, як у нас на Вкраїні:

Де не має ляха, де не має жида, не буде ізміни.

Після нового року Хмельницький прибув до Києва. В Києві дзвонили в дзвони, стріляли з гармат. Велика сила народу вийшла на привітання Хмельницького. З цілою козацькою старшиною Богдан в'їхав у Київ через давні "3олоті ворота" князя Ярослава. Коло церкви святої Софії стріли його митрополит та духовенство, а студенти Києво-Могилянської академії співали йому вірші.

З Києва Хмельницький поїхав до Переяслава; сюди почали прибувати до його посли з сусідніх держав. Туреччина, Молдавія, Волохи, Угри і Московщина прислали до його своїх послів: вони запобігали в його ласки, бо знали, що в його руках була сила; вони сподівались, що він, може, незабаром стане гетьманом самостійної української держави. Турецький султан, Магомет четвертий, прислав до Хмельницького посла, Агу-Османа, для переговорів. Хмельницький просив турків, щоби вони дали йому поміч проти Польщі, а за те обіцяв платити туркам грішми що-року, як Україна стане самостійною державою, ще й віддати туркам частину Польщі по Люблін. Молдавський господар Лупула боявся своїх бояр і просив у Хмельницького війська собі до помощі. Хмельницький післав у Молдавію свого сина Тимоша. В Лупули була гарна дочка, Олександра і Богдан задумав висватати її за Тимоша.

Семигородський князь Степан Ракочі теж прислав свого посла і обіцяв разом з козаками наступити на Польщу. Після всіх приїхав і московський посол Унковський і привіз Богданові від царя дари. Тілько ще не було послів із Польщі. Хмельницькому дуже хотілось, щоб чужоземні посли побачили, як горді польські пани проситимуть ласки й мира в козаків, котрих передніше мали ні за що. Ще в другій половині січня король вислав з Варшави послів з бунчуком, патерицею [1] і гетьманською булавою для Хмельницького. Булаву віз старий воєвода Адам Кисіль, князь Четвертинський, і інші польські пани. Вони доїхали до річки Случі на Волині і не могли далі їхати: повстання не вгамувалось ще; нарід по Україні не переставав робити своє діло проти поляків. Хмельницький післав полковника Тишу з козаками, щоб вони провели послів і оборонили їх од народу. В п'ятницю, дев'ятого лютого приїхали посли до Переяслава. Хмельницький з полковниками виїхав витати їх за місто. Перед ним несли бунчуки і червону запорозську корогву: чим він хотів подражнити польських послів, натякнувши, що він і без королівської ласки давно вже вибраний за гетьмана козаками й народом. Він знав, що пани везуть йому гетьманську булаву. Польські посли в'їхали в місто і зараз поїхали на обхід до Хмельницького. Там вони застали чужоземських послів. Щоб покепкувати трохи з панів, Хмельницький оповістив їм, що буде приймати від них королівську грамоту і гетьманську булаву на майдані. Йому хотілось насміятись із них перед чужоземськими послами і перед народом. Пани образились, але мусили коритись. Десятого лютого в 12 годині, опівдні, Хмельницький з церемонією вийшов на майдан. На йому була дуже дорога шуба з соболів, крита гарною дорогою матерією. Гетьман був прикритий бунчуками. Кругом його стояли полковники з своїми булавами і вся козацька старшина. Козаки і нарід заняли майдани, вулиці, обсіли покрівлі на хатах. Тут стояли й чужоземські посли. Як вийшли королівські посли, козаки заграли на трубах та на бубнах. Кисіль, православний і українець, приступив до Хмельницького і держав в одній руці королівську грамоту, а в другій гетьманську булаву, обсипану дорогими діяментами.

"Його світлість, найяснійший король", — почав Кисіль, — "посилає ясновельможному панові гетьманові й усьому запорозському війську свою королівську ласку".

Тоді Кисіль подав Хмельницькому грамоту на гетьманство й булаву, — а другий польський посол — червону корогву з білим орлом. Хмельницький узяв те все і подякував. Грамоту голосно прочитали народові. Нарід закричав:"На що ви, Ляхи, принесли нам ті цяцьки? Знаємо вас! Хочете знов нас приборкати в неволю". Полковник Джеджалик виступив на середину і промовив:"Хочете нас знов піймати, щоб ми знов наділи панське ярмо? Нехай злизнуть ваші солодкі дари! Майте ви собі свою Польщу, а Україна нехай зостанеться нам, козакам". Після церемонії Хмельницький запросив послів на обід. За обідом почалася розмова про недавню колотнечу з поляками. Хмельницький гримав на панів і домагався, щоб йому видали Чаплинського і покарали князя Єремію Вишневецького, запеклого ворога козаків. Він нарікав, що і в той навіть час Радивіл і інші пани нападали на українські міста і вирізували людей.

2. Відповідь Хмельницького польським послам.

Так витали козаки польських панів. Нічого було й думати про мир. Кисіль просив до себе Хмельницького на обід на другий день. Хмельницький з полковниками приїхав до його аж ввечері. Почалася знов неприємна та нелюба розмова. Поглузувавши з ляхів, Хмельницький вернувся до дому. Другого дня Кисіль прислав свого свояка, князя Четвертинського, теж православного і родом українця, спитати Хмельницького, коли почнуться переговори.

"3автра буде справа й розправа", — сказав Хмельницький, — "бо я саме тепер угорського посла виряжаю. А вам скажу просто, що з вашої комісії нічого не буде. Війна почнеться через три, або чотири тижні. Переверну вас, всіх ляхів, до гори ногами і потопчу так, що опинитесь під моїми ногами, ще й турецькому цареві в неволю віддам. Я хоч собі мала людина, але так Бог дав, що я тепер єдиновладний самодержець український. З тим і йдіть. Завтра буде справа й розправа".

Двадцять третього лютого Кисіль знов пішов до Хмельницького і почав йому говорити про переговори. Хмельницький відповів йому:"Шкода й говорити! Був час говорити, коли пани ганяли мене по Дніпру і за Дніпром, і як я бив ляхів і на Жовтих водах, і під Корсунем, і під Пилявою. Тепер я вже доказав те, про що і не мислив; докажу ще й те, що замислив. Виб'ю з ляцької неволі цілий український нарід. Двісті, триста тисяч війска буду мати. Орда стоїть на готові. Доволі буде міні землі по місто Холм, по Львів та по Галич. А ставши над Вислою, скажу ляхам:"сидіть, ляхи! мовчіть, ляхи!"Не зістанеться ні одного польського князя, ні шляхтича на Україні".

Промовляючи ті слова, Хмельницький зскакував з місця, тупотів ногами, скуб себе за волосся. Польські посли здеревеніли, слухаючи ті слова.

Після такої мови, польські посли пішли до дому. Хмельницький не звелів їх пускати до себе, і вони стали боятись, щоб їх не згубили з світа. Але вони впросили Виговського, щоб він встоював за їх перед гетьманом. Хмельницький знов покликав їх до себе і витягнув з під килима, що ним був застелений стіл, лист.

Там були написані постанови згоди з Польщею: а між іншими постанови, щоб запорозське війско на цілій Україні мало свої давні вільности, щоб жидів вигнати з усієї України, щоб козацький гетьман держав справу тілько з королем, а не з панами; щоб на Україні і Білій Руси воєводами та каштелянами було настановлено тілько українців православної віри; щоб київський Митрополит мав перше місце після католицького митрополита в варшавському сенаті і т. ін. Посли прочитали постанови і тілько плечима здвигнули. Після таких переговорів та умов комісарі; чи посли, виїхали з Переяслава. Вони казали, що Хмельницького полковники сичали та шипіли на поляків, неначе гадюки, і знали, що не буде мира між поляками й козаками.

3. Козацькі загони.

В той час, як польські посли їздили на переговори про умови мира до Переяслава, Ян Казімір коронувався в Кракові на польського короля і зімою в січні зібрав сейм. Сейм постановив зібрати військо і післати його на Волинь проти козацьких загонів. Десять тисяч польського шляхецького війська пішло на Волинь і стало під Константиновом, козацькі загони лютували на Волині, як і передніше. Ватажок Гарасько взяв Острог, вирізав чотириста жидів та ляхів і прогнав з Острога дідичку, унуку славного князя і щирого українця Константина Острожського, Анну-Алойзу, котра вже сполячилась і пригноблювала українців. Кривоносенко збунтував Полісся. Третій козацький ватажок, Донець, завоював Заслав. Польське військо ходило з-під Константинова загонами, чи ватагами, і розбивало козаків. Поляки взяли Звягель на Волині і вирізали українців, потім взяли Бар на Подолі, напали на Шаргород і вирізали українців у Гусятині. Вертаючись до Варшави, Кисіль заїхав у свою маєтність, у волинське село Гущу. Шістсот козаків ввірвалось у Гущу, і Кисіль ледве втік від них. Такий то був той мир між поляками й козаками, про котрий клопотались польські посли в Переяславі.

4. Козацькі полки на Україні.

Весною Хмельницький розіслав листи по цілій Україні і закликав всіх вставати на Польщу. Гетьманська столиця Чигирин ніби закипіла людьми. Селяни й міщани, кидали все і сходились до Хмельницького, села і хутори стояли порожні. Міщани, шевці, кравці, пивовари, теслі — всі збігались у козацький стан. Навіть урядники з міст, радці та війти обстригали собі бороди, запускали вуси по-козацьки і приставали до козаків. Тілько діди, жінки, дівчата та каліки зоставались дома. Хмельницький розділив усю Україну на полки, буцім-то як теперішні губернії, або повіти. Кождий полк звався по найбільшому місту в полку, на-приклад чигиринський, черкаський, полтавський, чернігівський. Кождий полк ділився на сотні. Сотні стояли по селах, і в тих сотнях часом було по тисячі, або і більше козаків. Сотні ділились на курені, де було по кілька десятків козаків. На півдні козаччина захоплювала й займала землі до Бессарабії й до Акерману на Дністровім лимані, на півночі полки обіймали землі по Гомель і Дронин у Могилевській губернії на Білій Руси, а Овруцький полк вгонивсь далеко в Минське полісся. Найвища вдасть на Україні була тепер у гетьманських руках. Кругом його стояла старшина: обозний, що держав у своїх руках гармати, осаул, через котрого гетьман посилав прикази, писар, хорунжий, що держав у руках військові корогви.

1 2 3 4