Телеграма до Грицька Бинди

Нечуй-Левицький Іван

Оповідання

В багатої київської добродійки Марії Нечаєвської в місяці квітні отелилась корова. Корова була дорога оліндерка, дуже велика, ще й гарна на взір: руда, аж червоняста, а морда в неї й голова сливе до самого тім'я були білі. Бичок вдався на свою оліндерську неньку: був здоровий, сливе червонястий на масть, з білою мордою й головою до самого тім'я і з чорним носом та губами.

Як звичайно поводиться в місті, бичка зараз-таки одлучили од корови, так що вона й не бачила свого теляти, й однесли в пекарню. Панія зараз подала оповістку в місцевих газетах, що продається на заріз дуже ситий і здоровий бичок.

Але трапилось так, що минув тиждень, настав і другий, а покупці не приходили купувать теляти. Тим часом теля ніколи не лежало на одному місці в пекарні, а раз у раз дриндзало по хаті, никало по закутках, лізло до рук куховарці, неначе просило поживку в неї, совало морду в помийницю, заважало в роботі, ще й до того паскудило й пудило скрізь, де тільки ходило.

Це оповідання вперше було оцифровано бібліотекою УкрЛіб. Будь ласка, при використанні матеріалів сайту вказуйте посилання на першоджерело http://www.ukrlib.com.ua

Теля остобісіло куховарці, бо вона ще й до того була повинна годувать його молоком кільки раз на день. Вона вже не раз натякала хазяйці, що теля запаскудило пекарню, неначе хлів, перебаранчає їй робить діло, соває морду на плиту, в горшки, в кошик з закупками. А з різниць покупці того року чомусь не приходили, навіть не з'являлись на подвір'ї, як бувало в передніші годи, коли покупці хапали телята назахват.

Саме тоді в хазяйчиній сукупній квартирі жив хазяйчин зять, офіцер, а в зятя був денщик, молодий москаль Микита Бинда. Москаль був родом з одного села з-під Могильова в Подольській губерні. Він був жонатий, мав батька й матір, котрі мали доволі поля в селі десь за п'ятнадцять верстов од Могильова над Дністром. Биндин батько був заможний чоловік, мав дві корові, бо там понад Дністром на луках було багацько випасів. Москалеві припав до вподоби той здоровецький червонястий бичок, та так здорово, що й не виходив в його з думки.

"От купити б оцього бичка та одіслать додому жінці на гостинець! — думав Бинда, сидячи в пекарні коло стола.—3 його вийшов би здоровецький віл на диво всім селянам. А потім я, вернувшись додому, десь добрав би до пари молодого назимка та й мав би на своє хазяйство пару чудових круторогих волів. Ото була б рада моя Настуся! Хазяйка заправила за його вісім карбованців, але в мене є покладні гроші. Одже ж треба купити зараз, поки не з'являються в дворі різники",— майнула в його думка несподівано.

Червонястий оліндерець прийшов до Микити й лизав наперемінку обидві руки своїм шерстким та цупким язиком, висолоплюючи язика з чорних м'якеньких губів.

В Микити при цій думці чорні, як терен, круглі очі аж закрутились. Ця думка одразу промкнулась йому несподівано в голову. Він спотання схопився з лави, дрібно застукотів закаблуками по цегляному помості в пекарні й швидко поскакав по крутих сходах вгору до панії.

— Барине! в вас і досі ніхто не квапиться купувать бичка, а мені ваш бичок дуже уподобний. З його колись виросте гарний волик. Я оце надумався купить у вас для своєї жінки оте теля й дам за його ті гроші, котрі ви заправили за його, за що ви оповістили у газетах.

— Та купить то не штука. Але як же ти одішлеш його додому в таку далеч? — спитав у його хазяйчин зять.

— Напишу до батька й матері листа, щоб вони зараз-таки, не гаячись, приїхали та взяли бичка. В їх є дві корові, та вже, мабуть, обидві потелились; буде чим вигодувать бичка,— сказав Бинда.

— Поки твій лист дійде до села та поки приїдуть до тебе батько й мати, то мине багацько часу. Теля з жадобою п'є багато молока щодня. А молоко нам потрібне і для свого вжитку, і на продаж, щоб була оплать за пашу для корови,— сказала хазяйка до москаля.

— Мамо! пошлім до його батька телеграму, то ця справа з телям піде багато швидше, а ми збудемось клопоту з тим телям,— обізвавсь офіцер.

— Одже ж ти добре мені радиш. А справді, подаймо телеграму мерщій в Могилів. Сідай та хутчій напиши телеграму, тільки невеличку, на кільки слів, щоб недорого коштувала, а я підпишу,— сказала хазяйка, вештаючись по світлиці.

— Не турбуйтесь! Я сам заплачу за телеграму й зараз однесу на станцію, щоб не гаять часу й приспішити цю справу,— сказав Бинда.

Москаля брав острах, щоб часом не нагодився якийсь покупець та не набив ціни, не вихопив в його з рук бичка.

Марія Нечаєвська була дуже багата. Вона була удова. Як сливе всі багатирки, вона дуже не любила писати до кого-небудь листів ні в місті, ні поза містом. З своїми міськими знайомими вона звичайно розмовляла через телефон, а з неміськими далекими знайомими вона здебільшого розмовляла через телеграф, бо не шкодувала грошей.

Через телефон вона часом подавала своїм міським знайомим такі цікаві питання: "Скажіть, будьте ласкаві, чи багацько було публіки вчора на балу в Купецькому клубі?" або таке питання: "Чи будете сьогодні ввечері вдома? Ми сьогодні ввечері хочемо побувать у вас у гостях та пограти в карти. Як здоров'я вашої слабої бабусі? Чи одужує? Беріть білет в оперу в ложу вкупі з нами на завтра".

Не диво, що добродійка Нечаєвська зараз спинилась думкою на телеграмі до москалевого татуся, Грицька Бинди, щоб приспішить справу з надокучливим телям.

Зять похапцем написав таку куценьку телеграму: "Приезжайте немедленно и возьмите бычка". Панія підписала своє ймення й прізвище, а молодий Бинда побіг мерщій на станцію й подав телеграму додому на батькове ймення, і заплатив за неї з своєї кишені п'ять злотих.

Телеграма швиденько прийшла в Могилів, а на станції зараз покликали стійчика й загадали йому якомога швидше однести телеграму в село за п'ятнадцять верстов до Грицька Бинди, оддати йому телеграму, взять од йою одписку, і щоб Грицько Бинда заплатив стійчикові п'ять злотих за труда.

Посланець трохи не бігцем пройшов п'ятнадцять верстов, насилу на селі допитавсь, де Грицькова хата, але не застав Грицька дома. Жінка сказала, що Грицько на полі оре на ярину. Стійчик мусив бігти на поле й насилу допитався в орачів, де той Григорій Бинда оре на ярину.

— Оце я насилу знайшов тебе, оббіг трохи не пів-села. Це тобі од когось з Києва прислали телеграму,— сказав стійчик і, вийнявши з-за пазухи листок, подав Грмцькові.

— Що ж то воно таке? Чи лист, чи що? — казав Бинда, дивлячись на телеграму..

— Та це такі листи шлють по дротах. Мабуть, щось дуже потрібне, коли оце й тобі хтось прислав такий лист з Києва. А тобі треба доконче дати мені зараз одписку, що я дав тобі лист до рук, бо тут, мабуть, написано щось дуже потрібне й важне задля тебе. Та ще й заплати мені п'ять злотих за те, що я зробив добру промашку од міста до села, бо на це є такий закон,— сказав стійчик.

— Оце лиха моя година з таким листом! Це, мабуть, прислав мені лист по дротах син-москаль з Києва, бо хто ж би до мене слав такі чудні листи? — бідкався Бинда. — Я й неписьменний, і не прочитаю навіть, що там написано.

— Кидай воли й плуга, та ходім хутчій в село до волосної управи. Там тобі й прочитають, і дадуть за тебе одписку. А ти заплатиш мені п'ять злотих за труда, бо мені ніколи гаять часу. Треба повидному поспішать додому,— сказав стійчик.

— Оце морока мені з цим листом! І прийде ж на думку синові отаке! Він же слав мені з Києва поштою не одного листа, та мені не було з тими листами такої мороки, як з оцим чортом,— бідкався вже сердитий на сина Бинда, аж потилицю чухав.

Одначе він мусив кидать воли й плуга, зоставив коло плуга свого хлопця й пішов у село з стійчиком. Йому вже стало цікаво довідаться, що то замикається в тій чудній писульці од сина, так нагло й несподівано присланій з Києва аж на поле. Багато дечого він передумав за свого сина, вертаючись у село.

— Ти, дядьку, швидше напитуй на селі письменного чоловіка. Він тобі прочитає листа, розпишеться за тебе, неписьменного, отам-таки на папірці, на клаптику, що ти його взяв, а я оддав його тобі до рук. Мені хочеться завидна вернуться до станції.

— Ож зайдім в оцю хату. Тут живе письменний чоловік,— сказав Грицько.

Вони зайшли в хату й застали чоловіка дома. Чоловік не читав "по верхах", а насилу слебизував по складах, довго придивлявсь, силкувався прочитать, морочивсь і не міг до ладу прочитать, що там написано.

— Та тут якось не так написано, як у книжках; якось чудно понакручувано: трохи ніби надруковано, а подекуди неначе написано. Підіть лишень ви до Омелька Односума. Він живе по дорозі в управу, то вам не треба буде й заходить в управу. Оцей так письмак добрий! прочитає усе — і друковане, й писане. Він вам і одписку напише,— сказав чоловік.

Пішли вони далі. Омелько Односум жив далеченько, аж на другому кутку села за потічком. Вони застали його дома. Односум узяв телеграму, довго придивлявсь, читав по складах, складав по дві букві й не розібрав гаразд усього.

— Ото чудасія! Якось химерно тут написано. Слова не поставлені нарізно, а подекуди написані сукупно, стулені докупи. Ось спочатку поставлено одно слово окро-ме — "приезжайтенемед", а далі якесь "ленно". От я зараз покличу свого хлопця школяра. Мій хлопець митець в цьому ділі.

— На який же то мед треба нам доконче їхать аж до Києва, та ще й зараз? Може, то в їх церкві храм, та оце син запрошує нас на храм та на храмовий мед? Це синові вигадки. Він неначе й розсудливий, й угара хлопець, і в голові в його є тяма, але навіщо йому кликать нас у Київ на мед? — міркував Грицько Бинда.

Прибіг з току й школяр. Він одразу прочитав той лист: "Приезжайте немедленно и возьмите бычка, Марія Нечаєвська".

Грицько Бинда тільки очі витріщив з дива, як почув про бичка.

Тим часом Грицькова жінка й невістка довідались за лист з Києва од чоловіків, котрі зостріли Бинду й стій-чика з тим листом з Києва. Вони обидві швиденько прийшли в хату до Односума, щоб досвідчиться, який то лист привезли з Києва.

— Оце, жінко, прийшов до мене по дротах з Києва лист од синової хазяйки та, певно, й од її зятя, того офіцера, в которого син служе за денщика. Панія пише, щоб ми зараз їхали до їх в Київ та взяли якогось бичка,— казав Грицько до жінки.

— Якого ж це бичка? Де ж син узяв того бичка? — спитала жінка.

— А бог його знає, за якого то бичка пише панія.

1 2 3