А ви кажете… (збірка)

(Вибрані гуморески, усмішки, фейлетони)

Причини й наслідки

Причини

— Так як же, діду, на вибори Ради своєї сільської підете?

— Та…

— Що "та"?..

— Та…

— Та що ж "та"?!.

— Та хай вибирають, кому там треба!

— А ви не підете?

— Не підемо! Та й чого нам туди йти?.. Виберуть і самі! Не бачив я тих виборів… Краще посидю та покурю дома…

— Дядьку Пилипе! На сходку! Вибирати Раду!

— Та ні, мабуть, не піду!

— А чого?

— Та далеко йти! А воно холодію! Та й погода якась: мряка, та й дощ накрапає! Посидю я вдома! Хай краще Уляна поськає, а то щось голова свербить.

III

— Тітко, а чого це ви не на виборах?

— Не бачила я ваших виборів?! Та хай вони вам розпадуться! Тут ось до церкви ніколи вискочити, а він із своїми виборами розносився!

— А чого, Свириде Петровичу, вашої на виборах нема? Тепер таке ж пішло, щоб і жінка не тілько ото дітей підмивала, а таки ж щоб і вона знала, як ото в державі справи йдуть…

— А назад пальцями вона не піде?! Вона була й собі рвонулася на сходку, так я її як ірвонув — так вона більше не сіпатиметься! Вона мені вибиратиме отут, а я за неї носи дітям витиратиму?! Я її виберу!

Наслідки

— Неееправильно! Хто їх вибирав? "Товаришу редакторе! Неправильно!" Хто їх вибирав? Що то за Рада? Ряаатуйте!

Післяслово

Нові оце перевибори! Так ви й далі ськайтеся!

"Руль" на трупи!

Така вже доля еміграційна розпронещасна! Виють!

Визнання — виють!

З будинку посольського викидають — виють… Т. Красін до Парижа приїде — виють. Виють, і виють, і виють, і виють!

І за що тільки у витті в тому вони, бідолашні, не хапаються?!

Чого тілько, нещасні, не пробують, щоб переконати Західну Європу:

— Та дивіться ж, сери й мілорди, з ким ви справу маєте?!

А сери й мілорди дивляться, дивляться та… визнають… А еміграція виє…

Забалакали про позику для радянських республік. І миттю в таборі білогвардійському форте!

— Рятуйте! Кому гроші дасте?! Ви тільки подивіться! І зразу ж у "Нашому мирі", ілюстрованому додаткові до правокадетського "Руля", з'являються страшні речі… Трупи!

Ціла сторінка сфотографованих трупів великих князів землі російської, замучених більшовиками…

Ось перед вами "князь Костянтин Костянтинович"… Поруч його "в. к. Єлизавета Федорівна"…

Далі "Іван Костянтинович", і "Сергій Михайлович", і "Ігор Костянтинович"…

Геть-чисто всі тобі "князі" з'явилися на сторінках рулівського журналу, щоб залякати всі уряди в усіх закордонних державах…

Навіть сережка перлова з уха "августейшої", знайдена на тім місці, де її мучили, тут-таки подана, а поруч неї портрет самої "государині" з тими самими сережками…

І як подивишся — як це все легко зробити!.. Візьміть, приміром, розстріляного фашистами комуніста, сфотографуйте його, а потім підпишіть: "В. к. Ігор Костянтинович"… Колосальне враження!

Дивіться також

Біографія Остапа Вишні

Після того усі уряди ахнуть, охнуть і… визнають!

Кепські справи білогвардійські, раз на трупа "Руля" повернули.

Коли живими нічого не зробили, навряд щоб мертві допомогли.

"Пожалуйте"

Симон Петлюра звернувся до румунського уряду з пропозицією організувати з недобитків його армії корпус і доручити йому охороняти бессарабський кордон. Румунський уряд поставився до пропозиції Петлюриної позитивно.

З газет.

Здрастуйте, Симоне Петлюровичу! Здоровенькі, значить?! Ну й слава богові!

Де це ви весь час перебували, що не чутно щось вас було?!

Готувались усе?

Довгенько щось… Ми вже п'ятиріччя Радянської влади в себе одсвяткували, а ви мнетесь…

Румунію, кажете, захищати збираєтесь? А як же Україна?

Конає ж вона, сердешна, у передсмертнім конанні конає, а ви за Румунію беретесь…

А нас же хто захистить?

Чи то, може, військові хитрощі, тактика така: своє славне військо на румунськім кордоні виладнувати й потім уже:

Гей, чи пай, чи пропав, Вдруге не вмирати! Вдаримо в гармати!

Так?

Тоді інша справа…

А то в нас якраз оце дітки по вкраїнських школах вчаться, до засівної кампанії готуємося, Ради обираємо, низовий апарат поліпшуємо…

Українізацію переводимо, словники живої вкраїнської мови видали.

Видавництво поширюємо, молодь вищі школи закінчує, щоб потім на село двинути, Україну нашу дощенту вже доруйнувати…

І таке тут у нас, на Вкраїні нашій, на "чайці небозі", робиться, що не доведи господи!

Потяги ходять, аероплани літають, пошта налагоджена, газет на Вкраїні маємо мільйон тиражу, театри українські в кожнім великім місті організовуємо, кіно на село кидаємо, хати-читальні позаводили, селянські будинки будуємо, землю до порядку призводимо, меліоративні товариства позаснували, кооперативна мережа селами та хуторами поволеньки стелеться…

Заводи, Симоне Петлюровичу, гудками гудуть, спати нам не дають та сизим димом наше небо блакитне закурюють!

Такий сум! Такий жах!

Де ви були забарилися?

Якраз оце саме час вам чи з поляками, чи з румунами, чи з болгарами, чи з греками, чи з ким хочете йти Вкраїну урятовувати!

Ми ж хіба не розуміємо: чи можна ж таки спокійно вам на цеє все дивитися, коли біля вас там на еміграції чоловіка з п'ятнадцять, а може, й менше, "директорів департаментів" без посад позалишалося?!

Як ви досі все це терпіли, Симоне Петлюровичу?

Скоріше йдіть!

Визволяйте! Рятуйте!

А коли й тепер не пощастить, приїздіть до нас на "сільського виконавця". ("Сільський виконавець" — по-нашому, радянському, щось подібне до того, що по-вашому, петлюрівському, звалось "соцьким"). Сурйозна посада!

І серйозніша, й почесніша, ніж "головного отамана"…

Тільки не заплутайтесь, як на ту посаду прохатиметесь, бо Матвій Свиридович казав оце мені:

— І що воно за знак: цілу Україну з Петлюрою визволяв, а призначили за виконавця — не втну! Об'язаностів много, населеніє ремствуєть, а я не вправляюсь! Доведеться в одставку йти!

Вважайте й ви, Симоне Петлюровичу! Бо ж самі знаєте, що іноді путнього кілочка до грабель значно тяжче зробити, ніж за головного отамана бути!

Чекаємо!

Круті часи

— Це серйозно?

— Що "серйозно"?

— Оця постанова Наркомпраці й Робітничо-селянської інспекції про "трудову дисципліну серед службовців"…

— Серйозно!

— І ото рівно о десятій годині я мушу на праці бути?

— Рівно!

— А як я засплю?!

— Як це так: "засплю"?

— А як у мене вдача така, що я щодня засипляю?

— Не знаю, як воно буде…

— Свинство! То чистять, то скорочують, то приходь їм о десятій годині!

— Так не приходьте!

— Так пишуть, що звільнятимуть!

— Так приходьте!

— "Приходьте". Добре вам говорити "приходьте"… І що воно й за народ такий?!

На півгодини праці збільшили…

Та ні попоїсти тобі, та ні вискочити тобі по коридору пройтись! І сиди, і сиди, і сиди! І працюй, і працюй, і працюй!

— І сиди! І сиди!

— Свинство!

І побігла моя знайома, і руками, голубочка, замахала.

* * *

А справді ж часи настали! Куди тілько воно все це йде, куди прямує?! Помилуйте: в радянській (в радянській!) установі й отакао дисципліна! Отака-о каторга!

Так скажіть же, будь ласка, чим же відрізнятиметься тоді радянська установа від тої, що ото:

— Ах, вспомніш, как раньше работалі! Чим?!

І що ж тепер оті робитимуть, що:

— Служу! Конечно, служу, ибо надо же чем-нибудь жить! Больше, положим, хожу, чем служу!

Що, питаю, вони робитимуть?! Плакатимуть!

— Помилуйте! В радянських установах — і такі порядки! Круті часи! Жорстокі часи!

Прощай, коридоре! Прощай, дзеркало! Прощай, дорога убиральня!

Горе

(Бувальщина)

І от, значить, заснувалося на селі (на якому? А хіба не все 'дно, на якому селі!) кредитове с.г. товариство… І вивіску вивісило, і правління обібрало… І сказали члени того товариства своєму правлінню:

— Працюй! Працюй добре, щоб жилося нам краще! Бо кредит для селянина діло велике!

І правління сказало:

— Працюватиму добре! Бо кредит для селянина діло велике! Про це й влада Радянська знає і суми для кредиту відпускає не маленькі! Не хвилюйтесь — працюватимемо!

— Працюйте, товариші правління… То таки влада владою, а ви й самі не спіть та ініціативу Показуйте, бо без самодіяльності смерть вам і смерть нам!

— Не турбуйтеся, громадо, на те ми й правління, щоб самодіяльність свою виявляти…

І почало правління працювати. Засідає правління. І говорить голова:

— Завтра виїду до міста! Треба потурбуватись, походити, похлопотати, бо під лежачий камінь і вода не біжить…

— Поїдьте…

— А член правління хай у район поїде… Сидіти не треба, треба працювати…

— Хай поїде…

І входить рахівник…

— Не їдьте, голубчики! Допоможіть, бо не впораюсь! Порятуйте мене!

— У чім справа?

— Відчити треба писати!

— Які відчити? Ось які:

Українбанкові — 2 прим. Райсельспілці — 2 прим. Інспекторові НКФ — 2 прим. Окрвиконкомові — 2 прим. Укрсельбанкові — 2 прим. Райвиконкомові — 2 прим.

І всі вони з детальним балансом, з відомостями призначення сум, з справками про кредит і т. ін.

Крім цього, інспектура НКФіну вимагає іменні списки членів това… А їх у нас п'ятсот чоловіка. Треба п'ятнадцять сторінок писати, цілого аркуша…

— Ну гаразд. Допоможемо. Напишемо, а потім поїдемо… Не поїдемо, мабуть…

— Чого не поїдемо?

— Бо підскочить другий місяць, доки це скінчимо! Відомості щомісячні…

— А коли ж діло робити?

— Не знаю, голубчики…

— Ну робіть ви, а я, як голова, поїду…

— Не поїдете…

— Чому?

— Ревізори їдуть.

— Які?

— Завтра інспектор Губсельбанку, позавтрьому — інструктор Райсельсоюзу, потім інспектор РСІ, потім інспектор НКФіну, потім особлива комісія з округу, потім масова ревізія, потім інспектор Укрсельбанку…

— Перебуду, потім поїду…

— Не поїдете, бо як скінчить інспектор Укрсельбанку, приїде якраз інспектор Губсельбанку.

— Спочатку, значить?!

— Спочатку!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так правління як сіло та як заплакало..