І не знаєш, що робити з нею!
Та мрійлива посмішка твоя
Ще розквітне – ранньою зорею!
Хоч були літа – занадто злі,
Та чого вже нам – сушити весла?!
Ще не згіркли наші киселі,
Ще шампанське наше – не привезли!
Щось збагнеш – лише звіддалеки.
Як дійдеш: з низин – до високості!
Слава Богу, є ще язики,
Що нам добре – перемиють кості!
І відчуєм, сівши за столи,
За столи – святкові… чи трагічні!
Ось вона – мов зіронька… з імли! –
Тиха мить… що переллється в вічність!
Хоч були літа – занадто злі,
Та чого вже нам – сушити весла?!
Ще не згіркли наші киселі,
Ще шампанське наше – не привезли!