Загомоніли лозняки...
Як буревій, що трощить гілля,
Дихнули гнівом козаки...
Гарячі коні рвуть вудила
І крешуть камінь. Ніч стара
Хрипить, конає скостеніла
По схилах сивого Дніпра.
Хрипить. Московським яничарам
Безвихідь б'є у береги...
І котить хвилі помста яра –
Вогненні хвилі навкруги!
Вогненні хвилі – згубні стріли,
Мов жах полями перейшов,
Аж в небі зорі побіліли,
Тамуючи загуслу кров.
– Ще, хлопці, ще! – як блиск із хмари,
Поривним помахом руки
Кресав отаман...
– Зайдам кари! –
Дихнули гнівом козаки...