Посланець

Ячейкін Юрій

Сторінка 7 з 47

Але як ви цього досягли за такий короткий термін? Усе-таки птаха зловили неабиякого.

— Ти ось про що! — розсміявся генерал. — Усе психологічні вигадки твого сьогоднішнього опікуна майора Тамбуліді. Він того Шеєра дві доби возив по масових мітингах до Орджонікідзе і Грозного, Малгобека і Беслана, довіз аж до Кизляра. Шеєр — типовий вихованець інтелектуальної фашистської муштри, але, на щастя, виявився людиною об'єктивною, мислячою, зі своєю головою на плечах. Він збагнув, що війна для нього скінчилася раз і назавжди, а кінець "тисячолітнього" рейху — справа "історично мінімального часу". Це його слова. Річ у тім, Костику, що в Берліні він бачив показний, а тому нещирий фанатизм, у нас він зазирнув в очі і душу радянських людей, що йдуть боронити Вітчизну, побачив масове патріотичне піднесення і свідому самопожертву. Найбільше його вразила вперта облога військкоматів підлітками, яким ще не вийшов рік іти до армії… Одне слово, почав розповідати! "Гітлер капут…"

— З яким завданням їхав?

— А це і є найголовніше! Для нашої справи, зрозуміло… Його завдання далекосяжне — написати історико-документальну книгу, щось на зразок своєрідного літопису про блискавичне завоювання Кавказу — воріт до колоніальної Азії по Індію включно. Відтак дозволено бувати в усіх частинах, звертатися по допомогу та інформацію до всіх штабів, служб і відомств. Праця рухлива, ніякими маршрутними інструкціями не обмежена, ініціативна і, на перший погляд, безконтрольна. Ясно?

— Здорово! — запалився Костя, предметно усвідомивши, який щасливий виграш впав до рук чекістів. Тієї миті він був до краю щасливий від виняткового збігу, — що круто повертав його долю, — і фахового, і військового, і зовнішньої схожості.

— Але й тут, на жаль, не все гладенько, — провадив далі Роговцев. — Шеєру потрібен робочий, базовий пункт, і він їхав до наперед визначеною містечка. Виникає запитання: а чому не де П'ятигорська, де нині міститься штаб Клейста? А тому, що, сподіваючись на певні вигоди і максимальне сприяння, він їхав до приятеля свого батька штурмбанфюрера СС Хейніша, який саме у цьому районі очолює службу безпеки.

— Але ж тоді!..

— Ні, Шеєр-син запевняє, що його батько товаришував з Хейнішем службово і навіть колись у чомусь солідно теперішньому штурмбанфюреру посприяв. За його словами, Хейніш ніколи не з'являвся в їхньому родинному колі, бо мати Шеєра не поділяла ідеології нацизму.

— Цікаво… А батько?

— Загинув першого ж дня війни під Брестом. Таким чином, виходить, що Хейніш ніколи не бачив Шеєра-сина. Однак ми це ще перевіримо. Про всяк випадок…

— А якщо у Хейніша є сімейне фото?

— На це й придасться ваша схожість, Костю… Однак ми забалакалися, а програма вже на сьогодні ґрунтовна. Вибач, не можемо зволікати. Адже Шеєр не їхатиме до Хейніша бозна-скільки. Часу на підготовку у нас обмаль… Отже, доведеться тобі багато працювати, і на повітрі бувати, щоб не бути таким блідим, і рухатися, щоб м'язів набрати. — Генерал Роговцев узяв телефонну трубку: — Майора Тамбуліді прошу до мене! — Потім підійшов до шафи і розчинив її. Там поряд, один за одним, висіли два мундири німецького гауптмана. Один — справжній, з плеча Шеєра, другий — новенький, скопійований. — Нумо одягни на себе, подивимося — чи на твої плечі. Який обереш?

— Мабуть, краще одягти старий, а новий узяти на запас.

— Маєш рацію! Так і задумано. Одягайся!

Ледь Калина-Хартлінг застебнув останнього ґудзика на німецькому мундирі, як двері рвучко розчахнулися, і до кабінету ввійшов майор Тамбуліді.

— Товаришу генерал-майор…

— Ну як, справляє враження? — запитав Роговцев, вказуючи на Калину.

— Викапаний гауптман Шеєр! — переконано засвідчив майор.

— Добре. Хай капітан якомога більше ходить у цьому мундирі. Треба звикнути до нього — фізично і психологічно. Створіть для цього, майоре, необхідні умови, без зайвих очей, а то — самі знаєте…

— Буде зроблено, товаришу генерал-майор!

— А зараз, — Роговцев поглянув на годинника, — згідно з розкладом вам час дивитися кіно.

— Єсть дивитися кіно!

Кінозала управління була невеличка — місць на сорок-п'ятдесят. Та навіть у такому "кімнатному" кіно сидіти лише вдвох було незвично, і відчуття навколишньої порожнечі спочатку відволікало увагу. Та потроху капітан Калина призвичаївся, з максимальною увагою слідкуючи за подіями на екрані. Розумів: це не розвага і не примха, а спеціальний добір знань, зримий, наочний, фіксований матеріал, яким йому вже невдовзі доведеться оперувати. Особисте знання Німеччини допомагало Калині бачити й те, що не потрапило на екран, схоплювати деталі й нюанси, не помітні для людини необізнаної, знову, як колись під час стажування, чуттєво вловлювати ритми регламентованого нацизму, якогось страхітливо театрального життя цілої нації, де з трибуни з циклопічною свастикою горлали до повної голосової істерії фюрери і лейтери, а всі інші, мов по команді, скидаючи вперед руки, тисячоголосою отарою ревли ревом:

— Хайль Гітлер! Зіг хайль!

Кінохроніка фашистського розбою у сконденсованій в двогодинний сеанс добірці вражала одноманітністю вирішення тем і художніх засобів. Скрізь був один накатаний стандарт. Масивний орел у залізних тилягах, що тримає у пазурах свастику. Розтрощений прикордонний шлагбаум. Танки вермахту і бомби Люфтваффе. Конаючі у вибухах міста і села. У черговій поневоленій столиці фанфарний "Хорст Вессель лід"[19] під неодмінний вояцький акомпанемент — ударний гупіт вермахтівсьних чобіт. Хвацький спів непокараних убивць:

З дороги геть! Крокують легіони!

З дороги геть! Тут штурмовик іде!..

І фінал — ораторська істерія Адольфа на берлінському стадіоні, де на чорному тлі футбольного поля палаючою зміюкою плететься свастика з тисячі здійнятих вгору смолоскипів.

Дебелі ковбасники своїми пивними барилами налягають на шлагбаум австрійського кордону.

Ріхтіг, правильно!

Куті залізом чоботи вермахту човгають бруківкою зрадженої у Мюнхені Праги.

Колосаль!

Хайль Гітлер!

Танк зі свастикою ламає смугастого стовпа з білим орлом санаційної Польщі, що необачно відвернувся від згітлеризованої Німеччини і невідомо чого грізно супиться на Схід.

"З дороги геть!"

Норвегія і Данія. "Крокують легіони!" Ріхтіг!

Гітлер витанцьовує в Комп'єнському лісі, підписуючи акт капітуляції. Петенівська Франція, зраджена власним урядом, слухняно хилить шию до фашистського ярмила.

Зер гут! Пречудово!

Німецькі танки прасують Югославію і Грецію. Колосаль!

До Німеччини з поневолених і пограбованих країн женуть нескінченні ешелони з хлібом, м'ясом, маслом", сиром, курями, качками, гусками, коровами і свинями.

Грабіжники, вбивці і ґвалтівники, очманілі від безкарного континентального розбою, ревуть збаранілою отарою:

— Зіг хайль!

Миски з дармовою юшкою і ложки, що пожадливо шкребуть до дна…

22 червня 1941 року. У мікрофон берлінського радіо серед ночі знову хрипко волає Геббельс:

— Фюрер ще раз віддав долю Німеччини у руки німецького солдата!

"Вирівнювання" лінії фронту під Москвою під навальним "натиском генерала Зими".

Фурхтбар! Шрекліх! Ентзецліх!..

Страшно! Жахно! Моторошно!..

Того дня Костянтин Калина забув свою палицю в приймальні генерала Роговцева. Наступного — виписали з госпіталю.

Розділ четвертий

ОСОБЛИВА ПРИКМЕТА МАТА ХАРІ

Зі штабу 1-ї танкової армії фон Клейста штурмбанфюрер Хейніш повертався у кепському настрої, з тією внутрішньою напругою, коли тільки залізне самовладання не дає вихопитися назовні вибуховому, руйнівному шаленству. Серпнева спека палила суху, курну землю, а в очах Хейніша немов застигло по колючому уламку північного айсберга. У тілі — він ясно відчував це — ніби фізично конденсувалася холодна лють. Авжеж, ота минула нарада у верхівці СД перетворила його в якийсь недолугий морозильник, що працює на холостому ходу без жодної користі для рейху. Якщо хтось у штабі, оцінюючи його діяльність, дійде такого ж висновку, то це буде небезпечно…

Він їхав рівним, мов долоня, степом з ламаною, гострякуватою стіною льодовиків Кавказького гірського пасма, що заступала обрій. І протягом всього цього шляху Хейніша нуртували бентежні думки. Двоглавий велет Ельбрус, ледь штурмбанфюрер скидав на нього оком, повертав пам'ять до шпальт "Дер Ангріф", де міністр пропаганди доктор Йозеф Геббельс вже проголосив чергову "остаточну перемогу": "Підкорений Ельбрус увінчує кінець падіння Кавказу!" Та біда полягала в тому, що, оспівуючи "остаточне" падіння Кавказу, Геббельс, власне, писав про частковий і, якщо взяти об'єктивно, чисто спортивний успіх. Реальне становище було ще далеке від переможного барабанного дробу і звитяжного виття сурм. Просто частини 1-ї гірськострілецької дивізії "Едельвейс" 18 серпня, майже не маючи опору з боку супротивника, вийшли на перевали Хотю-Тау і Чіпер-Азау. Певно, більшовики сподівалися на природну неприступність Головної Кавказької хребтини. Кілька альпійських рот 21 серпня видряпалося й на обидві вершині Ельбрусу. Оце суто спортивне сходження, бо відбувалося без усіляких військових перешкод, нині й смакувалося як надзвичайний вояцький подвиг, мало ю завершення всієї стратегічно" операції "Едельвейс". Але ж тепер у горах точаться запеклі бої, несподівані і безжальні — на знищення, а на кришталі льодовиків холонуть чорні трупи "едельвейсів".

"Підкорений Ельбрус увінчає кінець падіння Кавказу!"

Омана зору, чи що? Ось він — Кавказ — стоїть стіною до неба, а танки Клейста — головна ударна сила — досі прасують Кубанську, Кумську і Сальську рівнини…

Але не звична геббельсівська "велика брехня" турбувала Хейніша — думки про берлінські переможні зойки були побіжні. Просто двоглавий, блискучий Ельбрус ніби глумився над прийшлими чужинцями, так само, як і раніше, тримаючи на своїх запанцированих кригою плечах могутні крила усього гірського пасма Кавказу. Навіть у найпотужніший цейсівський бінокль не роздивишся на ньому геббельсівської перемоги — двох альпійських прапорців…

Найбільше гнітило інше. Ламалася кар'єра, так пречудово розпочата у генерал-губернаторстві Польщі три роки тому, — ось що проймало тіло неприємним холодом. Адже зовсім недавно у Білорусії його звинувачували в м'якотілості: "Партизани пускають під укіс військові ешелони, винищують селищні гарнізони, полюють на штабних офіцерів і зв'язкових… І все під вашим носом, Хейніше! Чи не забаглося вам на Східний фронт?" Це було останнє попередження, бо того ж дня він одержав розпорядження про своє нове службове призначення.

"Кулі і шибениці! — карбував собі, коли їхав сюди, Хейніш. — Кулі і шибениці!"

І от — раптом маєш.

1 2 3 4 5 6 7